Стратегічний промах
Здавалося б, збільшивши чисельність своєї армії, Бонапарт повинен був тим самим явно зміцнити її бойову потужність. Однак у даного переваги була й зворотна сторона. Таке поповнення особового складу за рахунок громадян, підкорені силою держав можна зарахувати до одного з мінусів управління Великою армією Наполеона.
Вирушаючи воювати не за свою Вітчизну, а заради слави чужої країни, солдати не могли мати того бойового патріотичного духу, який був властивий не тільки російської армії, але і всьому народові. Навпаки, навіть поступаючись противнику в чисельності, наші війська бачили в своїх діях великий сенс – вони йшли захищати свою країну від непроханих гостей.
Партизанська війна
Гаряча корсиканська кров Наполеона і його численні військові тріумфи, якими імператор був буквально сп’янілий від, не дозволили йому тверезо оцінити географічні особливості країни, куди він спрямовував свої війська, а також певні характеристики національного менталітету, властиві місцевому населенню.
Все це в кінцевому рахунку сприяло загибелі Великої армії Наполеона. Але тільки сталася вона не миттєво – військо повільно помирало. Причому і в головнокомандуючого, і у більшої частини його підлеглих дуже довгий час залишалася ілюзія того, що вони поступово рухаються до своєї мети, крок за кроком підходячи до Москви.
Бонопарту не вдалося передбачити того, що не тільки солдати російської армії, але й прості люди встануть на захист своєї країни, утворюючи численні партизанські загони.
Відомі випадки, коли навіть жінки не тільки брали участь у народному опорі, але і брали на себе командування. Показовим є ще один факт з історії Вітчизняної війни 1812 року. Коли під Смоленськом французи питали селянина, як пройти до найближчого населеного пункту, той відмовився показувати їм дорогу під приводом того, що в цю пору року туди неможливо дістатися через численних лісових боліт. У підсумку солдатів ворожої армії довелося самостійно шукати шлях. І не дивно, що вони вибрали самий важкий і довгий. Селянин обдурив їх: в ту пору всі болота як раз були висохлими через аномально спекотного літа.
Також історія зберегла пам’ять про простого мужика з народу, який воював під Москвою у загоні прославленого гусара і відомого поета Дениса Давидова. Цього відважного людини командир називав своїм кращим другом і воїном небувалої хоробрості.
