Твір роздум за оповіданням Чистий понеділок Буніна
Бунін пише розповідь у 1944 році, у період Другої світової війни. Як відомо, в роки війни радянська влада відкрила багато церкви, з іконами облітали Москву, для того щоб уберегти місто. Люди могли знову звернутися до віри.
Дія оповідання – 1912-14 року, період теж важкою для Росії, передреволюційні роки, близькість війни. Період, коли звернення до віри є актуальним і вельми нагальним.
Головна героїня – як відображення епохи, вона розважається, але цими розвагами не спокушається і не захоплюється, вона ніби бачить ефемерність всього існування і відчуває хиткий природу свого часу. При цьому Бунін спеціально вводить в оповідання справжніх історичних особистостей: Станіславський, Москвін, Сулержицкий, Білий, Качалов – в деякій мірі вони є особою свого часу. Головні герої теж вхожі в цей світ, більше того, вони притягують захоплені погляди, часто опиняються в центрі уваги, залучають власною красою і незалежністю.
Отже, вона не чужа розваг, але коли видається вільний вечір або ранок, відвідує собори і храми. Вона вивчає історію і в цьому Бунін підкреслює прагнення до коріння, до пошуку справжнього обличчя і суті народу. Також головна героїня розбирається в православній традиції, але не називає себе релігійною. У цьому полягає цікава деталь, головна героїня представляється більш шукачкою і аналітиком, ніж просто віруючою. Вона відчуває теплі почуття релігійної тематики, але також має глибокі почуття.
Такі ж глибокі, але трохи своєрідні почуття до головного героя, якому вона дозволяє ласки, але не віддається повністю. В цьому проявляється певна цнотливість, яка не є удаваним, адже він для неї «перший і останній» та більше в неї нікого. Тому тут ми бачимо більшою мірою спрямованість до порятунку власної душі і душі свого коханого. Він часто запитує любить вона його і вимагає підтверджень, сумнівається. Однак у заключній сцені розповіді ми бачимо, як вона дізнається свого коханого в повній темряві, вже будучи черницею.
Бунін описує зв’язок цих людей як неймовірно міцну і піднесену над буденністю світу. Головний герой захоплений і буквально оспівує кожну деталь героїні, захоплений всім аж до слідів на снігу від її черевиків. Головна героїня більш мовчазна і задумчива, вона розмірковує над книгами і над цим світом. У підсумку єдиним виходом, який вибирає вона є відхід у монастир як пошук чогось справжнього, чогось справжнього в цьому світі.
