В «Пісні про сокола» показав Гіркий ідеал людей хоробрих і вільних. Їх у творі втілює сокіл. Дотримуючись свого улюбленого прийому, автор протиставляє такого типу людей і їх протилежність. Це – вже. Він показує сутність обох цих типів характерів, їх цінності.
Розповідається ця «притча», або, як названа вона автором, пісня вустами старого чабана, якого письменник просить розповісти йому казку. І він виконує з похмурим наспівом цю пісню. Супроводжується все це Гіркий описом морського пейзажу. Він представляється у творі чимось незмірно глибоким, повним мудрості і величі.
Автор підкреслює в самому початку твору той стан, в якому перебували він і його супутник. Вони були налаштовані на роздуми. Такий опис навколишнього героїв краєвиду і настрою, і читача спочатку вводить в глибоку задумливість і спокій. Цього домагається Гіркий саме описом моря, передаючи те, що воно навіяло на нього самого.
Твір рясніє великою кількістю епітетів, порівнянь і уособлень. Завдяки цьому прийому, звучить воно дуже поетично.
Два героя пісні, вже й сокіл, – це уособлення людей двох складів характерів. Одні з них звикли жити своїм звичайним повсякденним життям. Вони спокійні, адже все тече рівно і гладко. Це стан застою підкреслює автор і тоді, коли змальовує розмірковує вужа лежачим на камені. Він символізує саме ту неповороткість і приземленість думок.
Інший тип людей – це бунтарі, свободолюбцы. Вони сміливі і, найчастіше, нерозважливо хоробрі. Це ті, хто не буде жити таким життям. Такі люди здатні підривати усталені норми і вести за собою інших. Не дарма ж співає море пісню про божевілля хоробрих.
Сокіл, який є в цьому творі уособленням саме таких особистостей, навіть перед лицем смерті не може вгамувати своїх поривів. Будучи вже смертельно уражений, він все ще рветься в бій. Він хоче притиснути до своєї рани ворога, щоб той захлинувся кров’ю. І, не бажаючи лежати і чекати приходу кінця, сокіл кидається вниз. Останні свої хвилини, і ті проводить він у польоті.
В образі сокола можна побачити зображення революційно налаштованих людей, особливо якщо врахувати час написання цього твору.
А образ вужа – уособлення міщанства, не хоче підривати засад і змінювати звичне середовище існування та спосіб життя.
Сокіл, хоч і ненадовго, але все ж зміг зацікавити вужа небом. Однак той, зробивши спробу пізнати це простір, розчаровується у всіх цих вигадках, і починає ще більше любити звичну для себе середовище. Адже там є всі умови для його безбідного існування. А на небі їх немає – воно, на думку вужа, пусто та марно.
Саме так вважають багато людей, які не можуть уявити собі іншого існування, крім того, яке вони ведуть все своє життя. І, навіть надихнувшись чиїмось розповіддю і заглянувши трохи в цю іншу життя, вони не знайдуть у ній нічого і повернуться назад. Адже їм не судилося злетіти, а судилося повзати. Але заслуговують слави і почестей ті, хто знає щастя вільного польоту і готові віддати за нього життя.
Аналіз оповідання Пісня про сокола
«Пісня про Сокола» відноситься до ранніх творів Максима Горького, які здебільшого сприймаються читачами як фантастичні оповідання, легенди, казки, які не мають нічого спільного з реальним життям того часу. Проте слід розуміти, що важливим поштовхом до появи ранніх речей письменника сприяли революційні рухи кінця XIX століття. Зокрема, «Пісня про Буревісника» вважалася тоді якимось закликом до революційних змін. У той же час «Пісня про Сокола» сприймалася як байка, казковий твір, побудоване на алегоричних образах.
Оповідання, а саме виконання самої пісні йде від особи оповідача – кримського пастуха Рагима. На початку розповіді дається надзвичайно гарне опис пейзажу, через яку природа представляється як щось живе, одухотворене, наділене потужною енергією і стриманою силою. Почуття величі могутнього природи надає бадьорий життєрадісний лад сприйняття світу навколо нас, закликає прагнути до щастя, добиватися його і навіть, якщо це необхідно, битися за нього.
Величність природи постає певним контрастним тлом, на якому яскраво виділяється образ високого, сивого, худорлявої і мудрої людини, яка прожила ціле життя і сповненого життєвою мудрістю. Зараз для нього все навколо здається легким, непевним, одухотвореним, а їм самим володіє лише одне бажання – думати, мислити, міркувати.
Дивлячись в нескінченну далечінь, старець віддається філософським думам, розмірковує про смерть, про бога, про сенс життя. Свої думки герой наділяє у форму пісні про хороброго Соколі і Вже-обивателя. Картина виглядає наступним чином: далеко височіють гори, де посеред їх недосяжних вершин і починається дія. Внизу хвилюється морська вода, а в безкрайньому небі сяє яскраве сонце. У самій глибині гір розташовується темне, сире ущелину, де мешкає Вже.
Сокіл уособлює собою сміливість, життя, боротьбу. У той час як Уж – втілення лінощі, боягузтво і малодушності. Перший з них з’являється на тлі бурхливих вод, він повержений в бою, але продовжує боротися за життя. Другий при цьому знаходиться в звичній для нього обстановці і не поспішає залишати спокійне та безпечне місце. Для хороброї птиці подібні умови рівні смерті, він задихається в них. Сокіл нудиться від безсилого гніву, страждаючи і переживаючи за свого поразка в битві, але після слів Вужа про те, що в ущелині йому тепло і чудово, Сокіл немов би знаходить нові сили і прозріває.
Обидва цих героя відображають різні точки зору на те, що є таке сенс життя. Для Вужа цей сенс зводиться до спокійного, безропотному і позбавленого всяких устремлінь існування. Сокіл бачить сенс в тому, щоб здійснювати героїчні вчинки і сміливі діяння, слідуючи за духовними поривами своєї пристрасної натури. Вже насміхається над Соколом, він не розуміє, навіщо все це потрібно, якщо кінець всіх чекає абсолютно однаковий.
Вмираючи, Сокіл розуміє, що прожив яскраве щасливе життя, а загибель є лише продовженням життя. Смерть Сокола – це заклик до продовження боротьби, що символізує початок безсмертного життя.
8 клас
