Аналіз вірша Лермонтова Коли хвилюється нива желтеющая
Пошуком щастя людина займається все своє життя. Кожен шукає щастя в чомусь своєму: в родині, на роботі, в мріях, в ідеях, допомоги іншим… Ліричний герой Лермонтова осягає справжнє щастя, споглядаючи природу навколо себе. Саме природа дозволяє ліричному героєві досягти душевного спокою, легкості, блаженства, відчути внутрішній спокій і натхнення. Природа не просто стає джерелом щастя для лермонтовского героя, вона відкриває йому шлях до Бога.
Всього у вірші 16 віршів (рядків), розбитих на 4 строфи (чотиривірші). Перші три строфи описують те, що призводить ліричного героя в стан щастя: вітер в прохолодному лісі, зливу, що ховається в зелені саду, хитний конвалія, грає холодний струмок. Для перерахування твір автор використовував прийом рефрену (повтору): кожна строфа починається з союзу “коли”. В останній строфі показано внутрішнє і зовнішнє стан ліричного героя.
Автор розкриває не тільки почуття, які зараз народжуються в душі ліричного героя, але і як ці почуття відображаються в зовнішності: “Тоді упокорюється душі моєї тривога, / Тоді розходяться зморшки на чолі”. Цей прийом тонкого психологізму дозволяє читачеві не просто відчути блаженство ліричного героя, а в буквальному сенсі його побачити. В останній строфі використаний прийом анафори (единоначатия): перші два рядки останньої строфи починаються з сполучника “тоді”, а третій і четвертий вірш останньої строфи з союзу “і”.
Весь твір просякнутий почуттям радості, щастя, умиротворення. Доводять це епітети: “свіжий ліс”, “малинова слива”, “тінню солодкою”, “росою запашної”, “рум’яним вечором”, “година златою”, “конвалія срібляста”, “смутний сон”, “таємничу сагу”, “мирний край”, “привітно киває”. Всі епітети позитивні, життєстверджуючі. Вони не тільки передають емоції героя, але і дозволяють намалювати картини, які зараз споглядає лермонтовський герой: побачити яскраві барви заходу і сходу, відчути в роті смак сливи, почути ліс, відчути прохолоду струмка.
Природа у вірші “Желтеющая нива” зображена у своєму русі, вона не статична, всі в ній дихає, грає, хвилюється. Природа жива, і читач це дуже виразно відчуває. Допомагають створити таку живу картину не тільки епітети, але і прийом уособлення. Автор має намір надає природним явищам людських рис: конвалія киває, нива хвилюється, ключ грає, лепетом своїм занурює в сон. Уособлення до того ж створює атмосферу якогось чаклунства.
Вірш написано 6-стопным ямбом. Такий розмір додає складу вірші легкість, жвавість і навіть якусь грайливість. Рима у вірші перехресна, в непарних віршах рима точна жіноча (останній склад вірша ненаголошений), в парних віршах – точна чоловіча (останній склад вірша під наголосом).
Лермонтовського твір не має кінця (відкритий кінець), в останній строфі автор використовував прийом эллипсиса (навмисне замовчування), який дозволяє читачеві продовжити роздуми ліричного героя і доповнити ряд почуттів, які переповнюють.
