Вірш Михайло Лермонтов написав у 1938 році. Як і в багатьох віршах Лермонтова, в цьому є повчальний зміст. Можна назвати цей вірш притчею, бо як композиція і мораль явно налаштовують читача саме на такий розклад.
Вірш «Три пальми» чудово тим, що містить у собі одночасно кілька проблем. Проте починати варто по порядку. З самих перших рядків читач знайомиться з основними образами і ліричними героями вірша, пальмами. Ці дерева стоять посеред пустелі, під їх зеленими гілками знаходиться оазис, причому гілки є захистом для райського куточка. Пальми приймають на себе удар сонця. Одного разу три пальми звертаються до Бога: вони незадоволені тим, що без потреби ростуть у пустелі, адже вони народилися не для того, щоб зав’янути там. Молитви пальм були почуті, прийшов караван і почав насолоджуватися тінню прекрасних дерев. Але ж після настання ночі люди безжально розрубали пальми і спалили, щоб зігрітися. Про що це може сказати читачеві?
Перша проблема, яку можна виділити відразу -це невміння цінувати, Бог почує молитви, але чи дасть він невдячному саме те, що той хотів? Пальми почали нарікати на Бога, вони отримали довгоочікуваний мить, але ж це принесло їм загибель. Не менш важливою у вірші є проблема відношення людини до природи. Люди часто знищують природу, не розуміючи, які дари вона підносить нам щодня. Лермонтов також згадує про те, що природа здатна відповісти на жорстокість людини, позбавивши його того, що він не оцінив. Тільки після позбавлення людина здатна зрозуміти, як важливий був дар природи.
Вірш є уроком для багатьох людей, адже люди часто потрапляють у такі ситуації, як і пальми. Треба сказати більше, пальми і є уособлення людей в якійсь мірі. Саме пальми відображають те, що потрібно цінувати те, що маєш.
Аналіз вірша Три пальми Лермонтова
У цьому вірші Лермонтова передана східна казка. В тій легенді головні герої, відповідно, пальми. У них немає, як у російській казці, схожості з трьома синами (різноманітність характерів було б від розумного до дурня), вони не сперечаються один з одним (як лебідь, рак і щука), але твердять в один голос на трьох. У них спільне бажання, загальне невдоволення волею Всевишнього…
Починається вірш з опису пейзажу, частиною якого і були пальми, можна сказати, що тільки вони прикрашали, і оживляли пустелю. Отже, навколо лише безплідна земля, але тінь пальм зберігає джерело холодний. Іноді налітає пустельний вихор. Тільки пальми не дозволяють засипати джерело. Блакитна далечінь, золотий пісок, безтурботність, спека… Проходять придатні – нічого не міняється, лише пальми під вічним сонцем починають сохнути, так і джерело теж. А вони мріяли про подорожнього, який припаде до їх сіни до джерела. І пальми стали нарікати на волю Небес.
Лермонтов передає прямою мовою їх невдоволення. Вони вважають, що росли без мети, яку самі собі придумали – «прихильний радувати погляд». І пальми так і хором заявляють, що доля несправедлива. Як і буває в казці на їх обурення тут же відповіддю з’являється караван. Паморочиться пісок, безладно звучать звуки, підривають підстави верблюди.
Караван зі своїми строкатими килимами руйнує спокій цього майже райського куточка. Порівнюється рух каравану з човником в море. З одного боку, це логічне порівняння (за характером руху), а з іншого, несподіване, так як побудовано на контрасті (пустеля і море). Тут і кінь піднімається дибки, схожий на хижака – барса. Він належить злегка позначеному герою – фарису в білому. У каравану з’являється обличчя. Це людина, мабуть, молодий і сміливий – він кричить і свистить, кидає і ловить спис. Він зовсім не схожий на виснаженого подорожнього, про який мріяли пальми. Та веселий караван приходить під пальми. Все ж вони раді – гордо кивають головою, пригощають гостей водою.
Струмок, як живий, щедро напуває людей. Так, ті набрали води, але цього їм мало. Люди зрубують пальми. І автор вигукує, що загинули «улюбленці століть». Людей він у цій ситуації не виправдовує, але порівнює з дітьми, які зірвали з них одяг (листя), розрубали тіла (стовбури), повільно катували вогнем (палили). Людей не хвилює ні доля пальм, ні струмка, ні караванів, який може незабаром опинитися тут. Вони залишають за собою пустелю.
Караван йде вранці, залишаючи лише холодний і навіть сивий попіл, який розметає по пустелі. І залишився нещасний джерело, його ось-ось занесе пісок, йому не з ким навіть поговорити більше. Важливо, що автор відразу наголошує, що пальми були гордими. Тобто вони дивилися на все з висока своїх струнких стволів не лише буквально.
Пальми вважали, що вони такі чудові (особливо в порівнянні з навколишнім запустінням), що складуть щастя для будь-якого мандрівника. Він знайде цілющу тінь під їх кронами, буде їх все життя дякувати і згадувати. Як це схоже на марення якийсь наївної дівчини, наприклад, що варто їй вийти у світ, куди її не пускає матінка, як вона стане світською левицею, зіркою салонів. Але виявляється, що навчені суспільством її тут же обдурять, заговорять, висміють і, ймовірно, обдурять її надії.
Ближче до Михайлу Юрійовичу порівняння з «Мцирі», де герою ніщо мило не було, крім свободи в горах. Він вирвався з рятівних стін монастиря, але заблукав, голодне, був поранений у сутичці з диким звіром, в підсумку – загинув. Вірш це про гордість, про бажання кращої долі, яка іноді несе загибель.
Звичайно, героїням не потрібно було проявляти невдоволення Всесвіту, але просити про те, щоб допомогти стражденному – можна… Але сказання таке.
6 клас
Аналіз вірша Три пальми за планом
