У невеликому вірші Василя Жуковського “Прихід весни” автор перераховує прикмети наступаючої весни, які, на його думку, є яскравими проявами цього періоду. У них спостерігається безмежна любов поета до природи, мрійливість, радість весняного світосприйняття.
У цьому пори року автор для себе знаходить натхнення. Пробудження всього навколо дає йому приплив життєвих сил.
Особливості весни пов’язані з довгоочікуваним прильотом голосистого її попередника – жайворонка, ласкавим теплим дощем, звуками, що доносяться з боку гаї.
У перших трьох рядках Ст. Жуковський зачіпає явища природи, які передає і зорове сприйняття людини (“зелень ниви”), і слухові (“жайворонка трепет”), і фізичні (“теплий дощ”). Завдяки втіленим на папері образів дерев, птахів, води й дощу можна легко здогадатися, про яку пору року йдеться. Ці природні замальовки відображають переживання автора: захоплення ліричного героя, його життєлюбність, бажання розділити захоплення і радість від побаченого з оточуючими.
Весна пробуджує в природі все живе і неживе. Вона чарівним чином діє на стан людини. Автор дає зрозуміти, що не потрібні складні фрази, докладні описи для того, щоб передати те, яке місце займає весна в його серці.
У вірші звучить риторичне запитання: “Чим іншим тебе прославити?”. Він дає читачеві можливість додумати тонкощі відбуваються в природі явищ, які мають місце з настанням тепла.
Поет одухотворяє природу. Уособлення дають уявлення про різноманітність звуків у лісових зеленіючих масивах (“гаї лепет”), про те, наскільки “прихід весни” нагадує поява людини.
Особливу емоційне забарвлення у творі набуває метафора “життя душі”, в якій полягає основна думка вірша. Людина і природа завжди взаємопов’язані, так як разом з приходом весни розцвітає і душа поета.
