Засіки і надовби
Засеками називалися оборонні споруди з навхрест повалених дерев, причому вершини їх прямували до ворога. Відомо, що довжина їх могла становити 63 км вздовж річки Ворскли. Вони використовувалися рідше через відсутність необхідної кількості дерева. В ширину засіки досягали 40-60 сажнів.
Надолбов було багато на протязі всього ланцюга. Вони поєднувалися з іншими оборонними спорудами, що представляли і самостійне зміцнення. Це були конструкції з 3 колод, які вкапывались в грунт і з’єднувалися хрестами. Деколи їх з’єднували між собою єдині ланцюга горизонтально прокладених колод. Довжина надолбов сягала десятків сажнів, а на деяких ділянках і чотирьохсот: наприклад, при перекритті стежок і галявин у гаях біля Ворскли.
Інші різновиди укріплень
Обережні стіни – щільні ряди колод, які вкапывались в грунт і загострювалися на вершинах. У висоту вони досягали 2 сажнів.
Тарасами називалися зруби з дерева, які зв’язувалися один з одним і заповнювалися сипучими матеріалами. Їх використовували в якості самостійних укріплень на великих територіях. Нерідко їх поєднували з надолбами і валами.
Деколи в дно річок вбивалися частики, які посилювалися завдяки встановленню «кобилін» з берегів.
Багато ділянок Бєлгородської риси поєднували чудово продумані штучні споруди та природні перешкоди. Близько половини всього ланцюга не мало створених людиною перешкод: ними служили ліси, болота, річки і драговини. Ці місця татарська кіннота пройти не могла.
