Будівництво Біломорканалу, який забрав життя сотень тисяч людей, увійшло в історію нашої Батьківщини як одна з найбільших трагедій, пережитих їй в XX столітті. Досить сказати, що робота над його спорудженням стала, по суті, першим сталінським проектом, реалізація якого була здійснена силами ув’язнених Гулагу. При всій масштабності проведених в той час пропагандистських заходів правда про створення каналу ретельно приховувалася, і в наступні роки своєю популярністю він зобов’язаний головним чином однойменною папиросам, що користувалися в Радянському Союзі надзвичайною популярністю. Інформація ж про те, скільки загинуло при будівництві Біломорканалу невідомих будівельників, недоступна і донині.
Загальні відомості про об’єкт
Перш ніж приступити до викладу його історії, уточнимо деякі деталі, що мають відношення до теми, що цікавить нас. Повне найменування інженерної споруди, про який йде мова, – Біломорсько-Балтійський канал, в народі його називали Беломорканалом або, скорочено, ББК. До 1961 року він носив ім’я Сталіна, який був головним ініціатором і, як писали тоді, «натхненником» його споруди.
Довжина каналу до моменту завершення робіт склала 227 кілометрів, а найбільша глибина 5 м. На всьому його протязі встановлено 19 шлюзів. Мета його будівництва полягала в тому, щоб в інтересах вітчизняного судноплавства з’єднати Онезьке озеро з Білим морем, що, в свою чергу забезпечувало вихід на Балтику, а також до Волго-Балтійським водним шляхом. Роботи по його спорудженню проводилися в період з 1931 по 1933 рр. і були здійснені протягом 20 місяців.
Петровський задум, здійснений у XX столітті
Як це ні дивно, але початок історії будівництва Біломорканалу було покладено ще государем Петром I. У 1702 році за його указом прорубали шестиметрову просіку, за якою з Білого моря в Онегу-озеро перетягли кораблі, що брали участь у Північній війні. Її маршрут майже повністю збігається з трасою каналу, прорытого через три з гаком сторіччя. У XVIII і XIX ст. були й інші спроби створення в цьому районі судноплавного шляху, але всі вони з різних причин провалилися.
На практиці ж будівництво Біломорканалу (фото цієї споруди наводяться в статті) було здійснено лише в радянський час і стало, за висловом сталінських пропагандистів, «гордістю першої п’ятирічки» (1928-1933). На початку 1931 року Сталін поставив перед країною завдання прорити за 20 місяців у важкодоступних лісових районах Півночі канал довжиною 227 км. Для порівняння доцільно навести наступні історичні дані: на будівництво 80-кілометрового Панамського каналу було 28 років, а знаменитий Суецький канал, що має довжину 160 км, споруджували протягом 10 років.
Будівництво, перетворена в пекло
Головне ж їх відмінність полягає в тому, що під час багаторічних робіт, здійснених західними державами, смертність серед робітників не перевищувала природну медичну норму, тоді як загиблі при будівництві Біломорканалу обчислюються тисячами. Тільки згідно з офіційними даними, протягом 1931 року з різних причин, під якими слід розуміти хвороби, голод і непосильна праця, померло 1438 осіб. У наступному році їх кількість збільшилася до 2010, а в рік завершення будівництва померло 8870 ув’язнених. Неважко підрахувати, що навіть офіційна статистика тих років в цілому визнала жертвами ударних темпів 12 318 осіб, тоді як, на думку залишилися в живих будівельників, це число багато разів занижено.
Характерна особливість «будівництва комунізму» полягала в тому, що для проведення робіт з держбюджету практично не виділялася валюта, а все матеріальне забезпечення було покладено на органи ОДПУ. В результаті з весни 1931 року в район будівництва йшли нескінченні ешелони ув’язнених. Людські втрати були не в рахунок, і каральні органи негайно заповнювали необхідну кількість безкоштовної робочої сили.
Керівники будівництва і їх права
Керувати будівництвом було доручено Лазарю Когану, який займав тоді посаду начальника Гулагу, а її партійними кураторами стали видатні діячі сталінського режиму – Матвій Берман і майбутній нарком внутрішніх справ Генріх Ягода. Крім того, в історію будівництва Біломорканалу увійшло ім’я начальника Соловецького табору особливого призначення Натана Френкеля.
Кричущим проявом беззаконня сталінського періоду став виданий навесні 1932 року указ про надання особливих повноважень начальника ГУЛАГУ Л. В. Когану та його заступнику Якову Рапопорту. Згідно з цим документом вони наділялися правом одноосібно збільшувати термін ув’язнення особам, які перебували в таборах. Приводом до того вважалися різного роду порушення режиму, перелік яких приводився в постанові, однак там же було зазначено, що подібне покарання може покладатися і за інші проступки. Рішення про збільшення строку оскарженню не підлягали. Цей документ позбавив виконавців робіт останніх юридичних прав.
Успіх, досягнутий ціною людських страждань
Вся історія будівництва Біломорканалу є трагічною повістю про страждання і загибелі величезної кількості ні в чому не винних радянських людей. Згідно з документами, у травні 1932 року з 100 тис. чоловік, що брали участь в роботах, лише трохи більше половини (60 тис.) були розміщені в бараках, решті ж довелося тулитися в куренях, землянках або нашвидку споруджених будівлях тимчасового типу. У суворому північному кліматі такі умови утримання робочих стали причиною масових захворювань і надзвичайно високої смертності, яка, як вже наголошувалося вище, не приймалася до уваги керівництвом країни.
Характерно, що при повній відсутності будівельної техніки та необхідного в таких випадках матеріального забезпечення у період будівництва Біломорканалу укладеним були продемонстровані норми виробітку, значно перевищували середні загальносоюзні показники тих років. Завдяки цьому «успіху», досягнуте ціною неймовірних людських страждань, Р. Р. Ягода вже через 20 місяців після початку будівництва доповідав В. В. Сталіну про його завершення. Надзвичайно короткий термін, потребовавшийся для виконання такого масштабного проекту, став світовою сенсацією і дав можливість уявити його як чергову перемогу соціалістичної держави.
«Диво соціалістичної економіки»
Пропагандистська кампанія, розгорнута в роки будівництва Біломорканалу, по завершенні робіт вийшла на новий рівень і була значно розширена. Початком чергового етапу стала поїздка на катері, вчинений у липні 1933 року В. В. Сталіним, С. М. Кіровим і К. Е. Ворошиловим по недавно побудованому водному шляху. Вона широко висвітлювалась у пресі і послужила приводом для такого масового заходу, який переслідував суто ідеологічні цілі.
У серпні того ж року на Біломорканал для ознайомлення з «дивом соціалістичної економіки» прибула делегація, що складалася зі ста двадцяти відомих діячів радянської літератури – письменників, поетів та журналістів. Серед них були: Максим Горький, Михайло Зощенко, Олексій Толстой, Валентин Катаєв, Віра Інбер та багато інших, чиї імена добре відомі сучасним читачам.
Хвалебні оди письменників
Після повернення в Москву 36 з них спільними зусиллями написали хвалебну книгу – справжній панегірик, присвячений будівництва Біломорканалу, вже названого до того часу ім’ям Сталіна. На її сторінках, крім захоплених відгуків самих авторів, наводився переказ бесід з ув’язненими – безпосередніми учасниками робіт. Всі вони в єдиному пориві вихваляли партію і особисто товариша Сталіна, надав їм прекрасну можливість ударною працею спокутувати провину перед Батьківщиною.
Зрозуміло, ніяких згадок про багатотисячні жертви цього нелюдського експерименту, проведеного керівництвом країни над її громадянами, у книзі не було. Ні слова не говорилося про жорстокості порядків, встановлених керівництвом, про голоді, холоді та приниження людської гідності. Правда про будівництво Біломорканалу стала надбанням громадськості лише після того, як в 1956 році на XX з’їзді КПРС її генеральним секретарем Н. С. Хрущовим було зачитано доповідь, викривав культ особи Сталіна.
Кінематограф на службі у радянської пропаганди
У виявлені своїх верноподданических почуттів не відстали від письменників і радянські кінематографісти. У середині 30-х років, коли в пресі галас навколо завершення будівництва Біломорканалу досягла свого апогею, на екрани країни вийшов фільм «В’язні», який був, по суті, грубо сфабрикованими пропагандистським роликом. У ньому йшлося про те, яке надзвичайно благодатний вплив на колишніх злочинців перебування в «місцях не таких віддалених» і як швидко вчорашні злочинці перетворюються в передових будівельників соціалізму. Лейтмотивом цього «кіношедевру» йшли слова, багаторазово повторювані з екрану: «Слава товаришу Сталіну – натхненнику всіх перемог!»
Під ворожим вогнем
У роки Великої Вітчизняної війни канал, зв’язав Біле море з Онезьким озером, був важливим стратегічним об’єктом, і з цієї причини на всьому своєму протязі регулярно піддавався масованим бомбардуванням і артилерійським обстрілам противника. Особливі руйнації зазнала його південна частина. Шкоди було завдано об’єктів інфраструктури, розташованих в районі селища Повенець, а також знаходилися поблизу нього маяках.
Головними винуватцями цього руйнування були фіни, які захопили на початку війни обширну територію, що простирався уздовж західного берега каналу. Крім того, в результаті ситуації, що у 1941 році оперативної обстановки радянське командування було вимушене віддати наказ про підрив семи шлюзів, що складали так звану Повенчанскую сходи.
Післявоєнне відновлення каналу
Після закінчення Великої Вітчизняної війни почався новий етап історії Біломорканалу – будівництво і відновлення всього, що було знищено вогнем противника і власними підривниками. Як і в попередні роки, роботи проводилися ударними темпами, але зважаючи на те, що країна вже не могла без обмеження виділяти людські ресурси (було потрібно багато робочих рук на відновлення інших об’єктів, зруйнованих війною), вони розтягнулися аж до 1957 року. За цей період були не тільки підняті з руїн раніше побудовані і постраждалі від війни споруди, але і у великому обсязі зведені нові. Таким чином, післявоєнні роки можна розглядати, як окремий, другий по рахунку, період будівництва Біломорканалу.
Роботи, проведені в наступні роки
Економічне значення цього об’єкта, який став дітищем першої п’ятирічки, значно зросла після того, як в 1964 році почалася експлуатація сучасного Волго-Балтійського водного шляху. Зрослий у багато разів обсяг перевезень, зажадав термінового вжиття заходів для збільшення пропускної здатності водної магістралі. З цієї причини в 70-х роках була проведена її комплексна реконструкція, також увійшла окремим етапом в історію будівництва Біломорканалу. Документальні свідоцтва того часу дозволяють уявити обсяг вироблених робіт.
Досить сказати, що після їх завершення на всьому його протязі була гарантована чотириметрова глибина суднового ходу. Крім того, залучення до робіт значних людських ресурсів дало поштовх до появи на берегах каналу кілька нових міст, найбільшим з яких став Беломорск, і розвитку в них підприємств деревообробної і целюлозно-паперової промисловості.
Висновок
Пройшли десятиліття після того, як Радянський Союз явив світу своє побудоване на людських кістках «економічне диво». Під звуки переможних фанфар воно було названо символом торжества соціалізму, побудованого в країні, керованій «батьком народів» – В. В. Сталіним. За минулі роки про цієї гігантської будівництві було написано чимало книг як адептами більшовизму, так і його супротивниками, але тим не менш дуже багато з її історії залишилося прихованим від нас.
Невідомо, наприклад, який реальний обсяг капіталовкладень, потребовавшийся на спорудження каналу, і наскільки раціонально витрачалися відпущені кошти. Але головне – навряд чи коли-небудь вдасться дати точну відповідь на питання про те, скільки людей загинуло при будівництві Біломорканалу. Смертність була негативним показником, а тому багато трагічні випадки не були задокументовані.
