Письмові джерела Русі XII століття
Незважаючи на складну обстановку, століття виявилося багатим на культурну спадщину. В цей час велося будівництво великої кількості храмів у Володимиро-Суздальських землях і у Великому Новгороді. А до письмових джерел слід віднести наступні:
- Літопис «Повість временних літ» монаха Нестора – в 1110 р.
- Повчання Володимира Мономаха під назвою “Повчання” – у 1125 р.
- “Послання до пресвітера Фоми” з авторством Климента Смолятича – 1147 р.
- Список «Слово о полку Ігоревім» – у 1185 р.
Церковні чвари
Климент Смолятич відомий як другий, після Святителя Іларіона (1051-1055 рр.), споконвічно російський митрополит. Ізяслав викликав його у Київ з схими, яку той тримав у Зарубском монастирі, для участі в соборі. Також були запрошені десять єпископів з усіх існуючих у 1147 р. архієрейських кафедр. Проте з’явилися тільки п’ятеро. Причини неявки інших такі:
- небажання підтримувати відділення російської церкви від Царгороду;
- заборона удільних князів на участь архієреїв у соборі.
Єпископ Смоленська Мануїл писав патріарху в Константинополь, що йому до вподоби бігати перед Климентом, а Новгородський ієрарх Нифонт відмовився навіть згадувати ім’я Климента в літургії. Оскільки обидва були греками, їх позиція відображає нехтування візантійських церковників до руським єпископам і фактичну узурпацію релігійної влади на Русі Візантією.
Тим не менш «за» проголосувало п’ять ієрархів. Найвпливовіша з них, Онуфрій Чернігівський, знайшов вагомий аргумент про можливості свого рукоположення, руського митрополита, через використання для цієї мети однієї з двох наявних у Русі святинь:
- зберігалася в Десятинної церкви голови римського папи Святого Климента (учня Петра і Павла), якого Візантія не почитала;
- перста Святителя Іоанна.
Оскільки в підсумку була обрана саме голова, можна зробити висновок про навмисне провокуванні руськими єпископами розколу з грецькою православною церквою.
