Значення ідей богослова для ранньохристиянської Русі
У XII ст. Русь перебувала на етапі формування феодальних відносин: князі передавали церквам і боярам землі і право збору податків. Духовенство, так само як і світська влада, початок накопичувати землі та інші матеріальні блага. Заради цих благ воно йшло від свого призначення, починаючи служити князям.
Природно, що в таких умовах ідеї відмови від майна, схимничества і відлюдництва зміщувалися на задній план. Церква ступила на шлях розбещення – вона співпрацювала зі знаттю і державою, беручи участь у політичних іграх і військових чварах. Філософія Климента Смолятича являє собою міркування про необхідність захистити церкву від матеріального розкладання. Климент був ідеалістом. Він вважав, що духовні отці повинні бути чистими помислами і мати аскетичні погляди. В цьому його думки перегукуються з “Повчанням” Володимира Мономаха про державне благо.
Людська історія, на думку Климента, має три періоду розвитку, до кожного з яких Бог дав напуття:
- Заповіт був дарований Авраамові як пророцтва майбутнього.
- Старий завіт посланий через Мойсея іудеям для виживання.
- Новий завіт – істина, дана для порятунку всіх людей.
Тому богослови повинні володіти світськими науками, пізнаючи через них Боже Провидіння.
Всі послання Климента виражає одну цільну думка: право російської церкви вибирати власний шлях. Бо Господь дає можливості людям, згідно Свого Промислу. Але переконати в своїх думках сучасників Клименту не вдалося.
В кінці XII ст. Київ перестав грати роль політичного центру Русі, поступившись це місце Москві. А феодальна роздробленість в підсумку призвела до нездатності протистояння монголо-татарській орді. Автономію російська церква фактично одержала лише після падіння Візантії.
Коротко про Клименте Смолятиче можна сказати наступне: він був видатним мислителем свого часу, першим богословом і споконвічно російським митрополитом, вынашивавшим ідеї самостійності російського православ’я і централізації держави. В його особі поєдналися висока духовність, глибокий розум та освіченість. Оцінити ці якості митрополита сучасники не змогли, передавши таке право нащадкам.
