Мова санскрит – це древній літературна мова, що існував в Індії. Він володіє складною граматикою, вважається прабатьком багатьох сучасних мов. У дослівному перекладі це слово означає “досконалий” або “оброблений”. Має статус мови індуїзму та деяких інших культів.
Поширення мови
Мова санскрит спочатку був поширений переважно в північній частині Індії, будучи одним з мов для наскельних написів, починаючи ще з I століття до нашої ери. Цікаво, що дослідники розглядають його не як мова певного народу, а як конкретної культури, яка була поширена серед елітних верств суспільства з часів античності.
Переважно ця культура представлена релігійними текстами, що належать до індуїзму, так само, як і грецька мова або латина в Європі. Мова санскрит на Сході став засобом міжкультурного спілкування між релігійними діячами і вченими.
В наші дні це один із 22 мов, визнаних офіційними в Індії. Варто відзначити, що його граматика архаїчна і дуже складна, а ось лексика стилістично різноманітна і багата.
Мова санскрит справив значний вплив на інші індійські мови, в основному, в області лексики. В наші дні його застосовують у релігійних культах, гуманітарних науках і тільки у вузькому колі як розмовна.
Саме на санскриті написані багато художні, філософські, релігійні твори індійських авторів, праці з питань науки і юриспруденції, які мали вплив на розвиток культури всієї Центральної і Південно-Східної Азії, Західної Європи.
Праці з граматики та лексики зібрані давньоіндійським лінгвістом Паніні у праці “Восьмикнижие”. Це були найвідоміші у світі роботи з вивчення будь-якої мови, що зробили істотний вплив на лінгвістичні дисципліни та поява морфології в Європі.
Цікаво, що при цьому не існує єдиної системи писемності на санскриті. Пояснюється це тим, що художні твори та філософські праці, які існували в той час, передавалися виключно усно. А якщо виникала необхідність записати текст, застосовувався місцевий алфавіт.
В якості писемності санскриту тільки в кінці XIX століття утвердилася деванагарі. Швидше за все, це сталося під впливом європейців, які віддавали перевагу саме цьому алфавітом. Згідно з поширеною гіпотезою, деванагарі був завезений в Індії в V столітті до нашої ери купцями, що прибули з Близького Сходу. Але навіть після освоєння писемності багато індійців за звичкою продовжували заучувати тексти напам’ять.
Санскрит був мовою літературних пам’яток, за якими можна скласти уявлення про Стародавній Індії. Найдавніша писемність для санскриту, що дійшла до нашого часу, називається брахмі. Саме цим способом записаний знаменитий пам’ятник староіндійської історії під назвою “Надписи “Ашоки”, який являє собою 33 написи, висічені на стінах печер, за наказом індійського царя Ашоки. Це найдавніший збережений пам’ятник індійської писемності та перший доказ існування буддизму.
Історія виникнення
Стародавня мова санскрит відноситься до індоєвропейської мовної сім’ї, його зараховують до індоіранської гілки. Він справив значний вплив на більшість сучасних індійських мов, в першу чергу, на маратхі, хінді, кашмірський, непальська, пенджабі, бенгалі, урду і навіть циганський мову.
Вважається, що санскрит – це найдавніша форма колись єдиної мови. Опинившись всередині різноманітної індоєвропейської сім’ї, санскрит зазнав звукові зміни, подібні іншим мовам. Багато вчені вважають, що первісні носії давнього санскриту прийшли на територію сучасного Пакистану та Індії в самому початку II тисячоліття до нашої ери. В якості доказів цієї теорії приводять близьку спорідненість зі слов’янськими та балтійськими мовами, а також наявність запозичень з фіно-угорських мов, які не відносяться до індоєвропейських.
У деяких дослідженнях лінгвістів подібність російської мови і санскриту особливо підкреслюється. Вважається, що у них багато спільних індоєвропейських слів, за допомогою яких позначаються об’єкти фауни і флори. Правда, багато вчених дотримуються протилежної точки зору, вважаючи, що носіями давньої форми індійського мови санскрит були корінними жителями Індії, пов’язують їх з індської цивілізацією.
Ще одне значення слова “санскрит” – “стародавній индоарийский мову”. Саме до індоарійської групи мов санскрит ставиться більшістю вчених. Від нього походять багато діалекти, які паралельно існували з родинним древнеиранским мовою.
Визначаючи, яку мову – санскрит, багато лінгвісти приходять до висновку, що в давнину на півночі сучасної Індії існував ще один индоарийский мову. Тільки він міг передати сучасному хінді деяку частину свого словникового запасу, і навіть фонетичний склад.
Схожість з російською мовою
За оцінками різних досліджень лінгвістів, подібність російської мови і санскриту велике. До 60 відсотків слів із санскриту збігаються за вимовою і значенням зі словами з російської мови. Добре відомо, що однією з перших цей феномен стала вивчати доктор історичних наук, фахівець з індійської культури Наталія Гусєва. Одного разу вона супроводжувала в туристичній поїздці по Російській Півночі індійського вченого, який в якийсь момент відмовився від послуг перекладача, заявивши, що щасливий чути так далеко від дому живий і чистий санскрит. З того моменту Гусєва почала вивчати цей феномен, зараз у багатьох дослідженнях схожість санскриту та російської мови переконливо доводиться.
Деякі навіть вважають, що Російська Північ став прабатьківщиною людства. Спорідненість північних російських діалектів з найдавніших мовою, який відомий людству, доводять багато вчених. Деякі припускають, що санскрит і російська мова набагато ближче, ніж це може здатися спочатку. Наприклад, стверджують, що не давньоруський мова походить від санскриту, а в точності до навпаки.
Схожих слів у санскриті і російською мовою дійсно багато. Лінгвісти відзначають, що словами з російської мови сьогодні без зусиль можна описати практично всю сферу психічного функціонування людини, а також його взаємин з навколишньою природою, що є головним в духовній культурі будь-якого народу.
Санскрит схожий на російську мову, але, стверджуючи, що саме давньоруський мова став основоположником прадавнього індійського мови, дослідники часто використовують відверто популістські заяви про те, що заперечують ці факти тільки ті, хто веде боротьбу проти русів, допомагаючи перетворювати російський народ у тварин. Такі вчені лякають прийдешньої Світової війною, яка ведеться на всіх фронтах. При всій схожості санскриту і російської мови, швидше за все, доводиться говорити про те, що саме санскрит став основоположником і прабатьком давньоруських діалектів. А не навпаки, як дехто стверджує. Так що, визначаючи, чий це мова санскрит, головне використовувати тільки наукові факти, а не вдаватися в політику.
Борці за чистоту вітчизняної лексики наполягають, що спорідненість із санскритом допоможе очистити мову від шкідливих запозичень, опошляющих і забруднюючих мова факторів.
Приклади спорідненості мов
Тепер на наочному прикладі розберемося, наскільки схожі санскрит і слов’янську мову. Візьмемо слово “сердитися”. Відповідно до словника Ожегова, воно означає “бути в роздратуванні, гніві, відчувати злість до кого-небудь”. При цьому очевидно, що корінна частина слова “сердт” від слова “серце”.
“Серце” є російським словом, яке походить від санскритського “хрідая”, таким чином, у них єдиний корінь -срд – і -хрд-. У широкому сенсі, санскритське поняття “хрідая” входили поняття душі та розуму. Саме тому в російській мові слово “сердитися” має яскраво виражений серцевий афект, що стає цілком логічним, якщо переглядати зв’язок з давньоіндійською мовою.
Але чому тоді у нас слово “сердитися” має такий яскраво виражений негативний ефект? Виявляється, що ще індійські брахмани пов’язували між собою в єдину пару з ненавистю і злістю пристрасну прихильність. В індуїстській психології злість, ненависть і пристрасна любов вважаються емоційними коррелятами, які доповнюють один одного. Звідси й відоме російське вираз: “Від любові до ненависті один крок”. Так, за допомогою лінгвістичного аналізу вдається зрозуміти походження російських слів, пов’язаних з давньоіндійською мовою. Такі дослідження подібності санскриту та російської мови. Вони доводять, що ці мови споріднені.
Схожі між собою литовська мова і санскрит, так як спочатку литовський практично не відрізнявся від давньоруського, був одним з регіональних говірок, схожим на сучасні північні говірки.
Ведійський санскрит
Особливу увагу в цій статті слід приділити ведійського санскриту. З ведичним аналогом цієї мови можна познайомитися в кількох пам’ятках староіндійської літератури, які являють собою збірники жертовних формул, гімнів, релігійних трактатів, наприклад, “Упанішади”.
Велика частина цих творів написані на так званому нововедийском або середньо час водійського мовами. Ведійський санскрит сильно відрізняється від класичного. Лінгвіст Паніні взагалі вважав ці мови різними, а в наші дні багато вчених розглядають ведійський і класичні санскриты як варіації діалектів одного древнього мови. При цьому самі мови дуже схожі між собою. За найпоширенішою версією, класичний санскрит як раз стався від ведійського.
Серед ведичних літературних пам’яток самим першим офіційно визнана “Клунь-веда”. З точністю датувати її надзвичайно важко, а, значить, складно оцінити, звідки слід обчислювати історію ведійського санскриту. У ранню епоху свого існування священні тексти не записувалися, а просто вимовлялися вголос і запам’ятовувалися, заучують їх напам’ять і в наші дні.
Сучасні лінгвісти виділяють декілька історичних страт у час водійського мовою, виходячи з стилістичних особливостей текстів, граматики. Прийнято вважати, що дев’ять перших книг “Ріг-веди” створені саме на давньоіндійському мовою.
Епічний санскрит
Епічний стародавній мова санскрит – це перехідна форма від ведійського санскриту до класичного. Форма, яка є найбільш пізнім варіантом ведійського санскриту. Він пройшов певну мовну еволюцію, наприклад, в якийсь історичний період з нього зникли субъюнктивы.
Цей варіант санскриту являє собою предклассическую форму, він був поширений в V і IV століттях до нашої ери. Деякі лінгвісти визначають його як поздневедийский мову.
Прийнято вважати, що саме вихідна форма цього санскриту досліджувалася давньоіндійським лінгвістом Паніні, якого можна з упевненістю називати першим вченим-філологом античності. Він описав фонологічні та граматичні особливості санскриту, підготувавши максимально точно складену і приголомшливу багатьох своїм формалізмом роботу. Структура його трактату є абсолютним аналогом сучасних лінгвістичних робіт, присвячених аналогічним дослідженням. Однак сучасній науці потрібні були тисячоліття, щоб добитися такої ж точності і наукового підходу.
Паніні описує мову, на якому він говорив сам, вже в той час активно вживаючи ведійські оберти, але, не вважаючи їх архаїчними і застарілими. Саме у цей часовий період санскрит піддається активній нормалізації та впорядкованості. Як раз на епічному санскриті написані такі популярні і в наші дні твори, як “Махабхарата” і “Рамаяна”, які вважаються основою давньоіндійської літератури.
Сучасні лінгвісти часто звертають увагу, що мова, якою написані епічні твори, сильно відрізняється від того варіанту, який викладено в працях Паніні. Це невідповідність прийнято пояснювати так званими інноваціями, які відбувалися під впливом пракритов.
Варто відзначити, що в певному сенсі давньоіндійський епос сам по собі містить велику кількість пракритизмов, тобто запозичень, які в нього проникають з загальновживаного мови. Цим він сильно відрізняється від класичного санскриту. У той же час буддійський гібридний санскрит є літературною мовою в епоху Середньовіччя. На ньому створено більшість ранніх буддійських текстів, які з часом в тій чи іншій мірі асимілювалися під класичний санскрит.
Класичний санскрит
Санскрит – мова бога, в цьому переконані багато індійські письменники, вчені, філософи, релігійні діячі.
Існує декілька його різновидів. Перші приклади класичного санскриту доходять до нас з II століття до нашої ери. В коментарях релігійного філософа і засновника йоги Патанджалі, які він залишив граматики Паніні, можна знайти перші дослідження в цій області. Патанджалі стверджує, що санскрит на той момент є живою мовою, але його можуть з часом витіснити різні діалектні форми. У цьому трактаті він визнає існування пракритов, тобто діалектів, що зробили вплив на розвиток давньоіндійських мов. З-за вживання розмовних форм мова починає звужуватися, а граматична запис стандартизується.
Саме в цей момент санскрит застигає у своєму розвитку, перетворюючись на класичну форму, яку сам Патанджалі позначає терміном, що означає “завершений”, “закінчений”, “цілком виготовлений”. Наприклад, цим епітетом описуються готові страви в Індії.
Сучасні лінгвісти вважають, що в класичному санскриті існували чотири ключових діалекту. Коли настала християнська ера, мова практично перестав вживатися в природному вигляді, залишившись лише у вигляді граматики, після цього він перестав еволюціонувати і розвиватися. Це став офіційний мову богослужінь, він належав до певної культурної спільноти, не будучи при цьому пов’язаним з іншими живими мовами. Але часто використовувався в якості літературної мови.
У такому положенні санскрит проіснував аж до XIV століття. У Середньовіччі пракриты стали настільки популярні, що лягли в основу неоиндийских мов і стали використовуватися в писемності. До XIX століття санскрит виявився остаточно витіснений національними індійськими мовами з рідної літератури.
Примітна історія тамільської мови, який належав до дравідійської сім’ї, ніяк не був пов’язаний із санскритом, але здавна суперничав з ним, так як теж належав до багатої стародавньої культури. У санскриті є певні запозичення з цієї мови.
Сьогоднішній стан мови
Алфавіт мови санскрит налічує приблизно 36 фонем, а якщо враховувати аллофоны, які прийнято вважати при листі, то загальна кількість звуків збільшується до 48. Ця особливість становить головну складність для росіян, які збираються вивчати санскрит.
У наші дні цю мову в якості основного розмовного використовується виключно вищими кастами Індії. Під час перепису 2001 року понад 14 тисяч індійців зізналися, що для них санскрит є основною мовою. Тому офіційно його не можна вважати мертвим. Про розвиток мови також говорить той факт, що регулярно проходять міжнародні конференції, а підручники з санскриту досі продовжують перевидаватися.
Соціологічні дослідження демонструють, що вживання санскриту в усному мовленні дуже обмежена, так що мова більше не розвивається. Грунтуючись на цих фактах, багато вчених відносять його до мертвих мов, хоч це зовсім не очевидно. Порівнюючи санскрит з латиною, лінгвісти відзначають, що латинь, переставши використовуватися як літературна мова, яка тривалий час використовувалася у науковому середовищі вузькими спеціалістами. Обидва ці мови постійно оновлювалися, проходили етапи штучного відродження, які були пов’язані з бажанням політичних кіл. В кінцевому рахунку, обидві ці мови почали безпосередньо асоціюватися з релігійними формами, навіть незважаючи на те, що довгий час їх використовували у світських колах, так що між ними багато спільного.
В основному, витіснення санскриту з літератури було пов’язано з ослабленням інститутів влади, які його всіляко підтримували, а також з високою конкуренцією інших розмовних мов, носії яких прагнули прищепити власну національну літературу.
Велика кількість регіональних варіацій призвели до неоднорідності зникнення санскриту в різних частинах країни. Наприклад, в XIII столітті в деяких частинах імперії Віджаянагара кашмірі використовувався в деяких областях поряд з санскритом в якості основного літературної мови, але роботи на санскриті були більш відомі за її межами, максимально поширені на території сучасної країни.
Сьогодні використання санскриту в усному мовленні мінімізовано, але він продовжує залишатися в письмовій культурі країни. Більшість тих, хто володіє можливістю читати на місцевих мовах, здатні це робити і на санскриті. Примітно, що навіть у “Вікіпедії” є окремий розділ, написаний на санскриті.
Після здобуття Індією незалежності, це сталося в 1947 році, було випущено більше трьох тисяч праць на цій мові.
Вивчення санскриту в Європі
Великий інтерес до цієї мови зберігається не тільки в самій Індії і в Росії, але і у всій Європі. Ще в XVII столітті німецький місіонер Генріх Рот вніс великий внесок у вивчення цієї мови. Він сам протягом багатьох років прожив у Індії, а в 1660 році завершив свою книгу латинською мовою, присвячену санскриту. Коли Рот повернувся в Європу, він почав публікувати витяги з своєї роботи, читати лекції в університетах і перед зборами фахівців-лінгвістів. Цікаво, що його головний працю з індійської граматики так і не був опублікований до цих пір, він зберігається лише у вигляді рукопису Національної бібліотеки Риму.
Активно вивчати санскрит в Європі почали наприкінці XVIII століття. Для широкого кола дослідників його відкрив у 1786 році, Вільям Джонс, а до цього його особливості докладно описав французький єзуїт Керду і німецький священик Хенкследен. Але опублікували їх роботи тільки після того, як вийшла праця Джонса, так що вони вважаються допоміжними. У XIX столітті знайомство з древнім мовою санскритом зіграло визначальну роль у створенні і розвитку порівняльно-історичного мовознавства.
Європейські лінгвісти були захоплені цією мовою, відзначаючи його дивовижне будова, вишуканість і багатство, навіть порівняно з грецькою і латиною. При цьому вчені відзначали його схожість з цими популярними європейськими мовами у граматичних формах і коренях дієслова, оскільки це, на їхню думку, не могло бути звичайною випадковістю. Схожість було настільки сильним, що переважна більшість філологів, які працювали з усіма цими трьома мовами, не сумнівалися в існуванні у них спільного предка.
Дослідження мови в Росії
Як ми вже відзначали, у Росії особливе ставлення до санскриту. Протягом довгого часу роботи вчених-мовознавців були пов’язані з двома виданнями “Петербурзьких словників” (великим і малим), які з’явилися у другій половині XIX століття. Ці словники відкрили цілу еру у вивченні санскриту для вітчизняних лінгвістів, вони стали основною индологической науки на ціле майбутнє сторіччя.
Великий внесок внесла професор Московського державного університету Віра Кочергіна: вона склала “Санскритско-русский словник”, а також стала автором Підручника санскриту”.
У 1871 році вийшла у світ знаменита стаття Дмитра Івановича Менделєєва під назвою “Періодичний закон хімічних елементів”. У ній він описав періодичну систему в тій формі, в якій сьогодні вона всім нам відома, а також передбачив відкриття нових елементів. Він назвав їх “экаалюминием”, “экабором” і “екасіліціем”. Для них він залишив у таблиці порожні місця. Про хімічному відкритті цієї лінгвістичної статті ми розповіли не випадково, тому що Менделєєв тут проявив себе як знавець санскриту. Адже в цьому давньоіндійському мовою “эка” означає “один”. Добре відомо, що Менделєєв близько товаришував з дослідником санскриту Бетлиргком, який в той час якраз працював над другим виданням своєї праці про Паніні. Американський вчений-лінгвіст Підлогу Крипарский був переконаний, що Менделєєв дав саме санскритські імена бракуючих елементів, висловлюючи, таким чином, визнання староіндійської граматиці, яку високо цінував. Також він відзначав особливу схожість між періодичною системою елементів хіміка і “Шива-сутрами” Паніні. На думку американця, Менделєєв не уві сні побачив свою таблицю, а придумав її, вивчаючи індуїстську граматику.
У наші дні інтерес до санскриту значно ослаб, в кращому випадку розглядають окремі випадки збігу слів та їх частин в українській мові і в санскриті, намагаючись відшукувати аргументовані обґрунтування проникнення однієї мови в іншу.
