Образ і характеристика Левінсона в романі Фадєєва Розгром

Один з головних героїв роману «Розгром» Фадєєва — командир загону партизан, безстрашний Осип Абрамович Левінсон.

Головною рисою зовнішності Левінсона були величезні синюваті очі, глибокі, як вир. Сам по собі він був низьким людиною з рудою рослинністю на обличчі, але його зростання — це ще один доказ того, що повага до людини, авторитет перед людиною викликає не стільки зовнішність, скільки вчинки, слова і характер. А характер Йосипа Абрамовича був жорсткий, хльосткий і часом навіть жорстоке.

Протягом усього роману він кілька разів йде на злочини проти людини і будь-яких цивілізованих прав, але робить він це не з самодурства або ненормальною жорстокості, він робить це заради того, щоб врятувати свій загін. Він дуже відповідальний командир, який вище всього ставить турботу про свій загін партизан, він розуміє, що життя цих людей багато в чому в його руках, що він за них відповідає.

Можна сказати, що Левінсон — досвідчений командир, тому що він ні з ким не обговорює своїх думок з загону, щоб не допустити смути в рядах воїнів. Він не ділиться своїми переживаннями або сумніви з приводу рішень, які приймає, він носить у собі.

Накази з його вуст вилітають, точно кулі, які беззаперечно виконуються, якими б невиправданими вони не здавалися героям загону. Так хворий Фролов, загін якого більше не може містити, який буде тільки тягарем для партизанів, приймає наказ командира про те, що його заб’ють. Лише Один молодий і слабохарактерний Мечик, який не звик до того, що на війні цинізм — запорука успіху, намагається донести до оточуючих, що Левінсон віддає неправомірні і не щадять нікого накази. Інші ж партизани не сміють навіть подумати про те, щоб оскаржувати наказ командира, настільки він був для них авторитетним.

Дивіться також:  Критика про повісті Карамзіна Бідна Ліза і відгуки про твір

Без показу коливань приймає Осип Абрамович і рішення про те, щоб розстріляти людину в жилетці, так само впевнено він вирішує забирати силою всі продукти з найближчих поселень і городів, коли у партизанів закінчилося продовольство.

Сильніше всього читач переймається співчуттям до Левинсону, коли в останній главі роману партизани потрапляють в оточення козаків і борються з ними на смерть. Командир партизанів, залишився майже без сил, робить останній наказ своїм підлеглим — йти на прорив. У живих залишаються дев’ятнадцять чоловік, серед яких і сам Левінсон. Він втратив товаришів, але врятував тих, які залишилися, а значить, вчинив правильно. Він милується мирним життям.