Твір про Марусю
Самий нещасний персонаж повісті Короленко “У дурному суспільстві” – це маленька дівчинка, чотирирічна Маруся. Маруся не є головною героїнею, це другорядний персонаж, але читач із співчуттям стежить за її життям і здоров’ям протягом всього оповідання про “дітей підземелля”.
Марусі всього чотири роки від роду, а мала за своє недовге життя вже встигла осягнути багато тяготи життя, які навіть для дорослих часто бувають непосильними випробуваннями. Холод і голод, втрата батьків, глобальна бідність – так багато поневірянь звалилося на худенькі плечі маленького дитини. Названий батько Марусі Тыбурций не має можливості надати дітям теплий будинок. Житлом дітям, Валеку і Марусі, служить абсолютно непридатна для життя стара каплиця. Жебраки, безпритульні, постійно голодні діти викликають співчуття й обурення. Людям міста байдужі знедолені діти. Якби хоч хтось із них проявив співчуття і знайшов для убогих дітей підходящий дах, то дівчинка не померла б через те, що жила в кам’яній холодної каплиці. “Сірий камінь” каплиці щодня підточувала її сили і висмоктував життя з болючою маленької дівчинки.
Зовнішність Марусі описується автором як дуже миловидна – у дівчинки бірюзові очі, відкритий погляд, густе біляве волоссячко і крихка статура. Пліч-о-пліч з описом зовнішності Марусі йде опис її фізичних недоліків, які розвинулися від поганого харчування і постійного недоїдання. Дівчинка відстає від однолітків у розвитку – Маруся ходить непевно, її слабкі ніжки заплітаються, вона часто падає, а бігати зовсім не може. Слабенькою дівчинці недоступні рухливі ігри. Іграшки малятку замінювали польові квіти, які вона могла годинами перебирати.
Волею випадку у дитини з’явився новий друг Вася, який походив з заможної сім’ї і був сином судді. Але суддя мало займався хлопчиком і зовсім перестав звертати на нього уваги після смерті дружини – мами Васі. Наданий сам собі хлопчисько став дружити з Марусею і навіть брати участь у її тихих іграх.
Згодом Маруся зовсім розболілася і перестала виходити на свіже повітря. Коли у неї не було сил навіть встати, жалісливий Вася приніс дитині ляльку, яку на час взяв у своєї сестри. Він не хотів красти ляльку – йому хотілося просто доставити радість вмираючої подружці. Першу і останню радість в її короткому житті… Вірний дитячій дружбі, Вася навіть будучи дорослим, відвідував могилу Марусі, все життя пам’ятаючи про страждання маленького знедолену дитину.
