Будь-яка система, в тому числі суспільство, не застрахована від критичного накопичення внутрішніх протиріч, так і деструктивних зовнішніх впливів, здатних викликати збій в її функціонуванні аж до виникнення різних криз, типологія яких являє собою одне з напрямів дослідження соціології, філософії і деяких інших гуманітарних наук. Один час, не без подачі марксистської теорії, вважалося, що криза – це знак нежиттєздатність системи та її швидкого руйнування. Однак, як показує практика, кризи є не тільки перевіркою на виживання, але і стимулом до покращення функціонування системи.
Визначення поняття
Як і багато інші наукові терміни, слово «криза» за своїм походженням – грецьке. На цій мові krisis означає «рішення». Однак із часом цей термін набув стільки нових прочитань, що саме поняття кризи часто потребує суттєвого коригування.
Перш за все, криза передбачає існування певної проблеми, яка стає віхою на шляху розвитку системи. Багато в чому він визначається наявністю двох і більше сторін, що пропонують свої варіанти розвитку. Таким чином, криза, розуміється зразок якоїсь демаркаційної лінії, розмежовує існування системи на три етапи. На першому, докризовому відзначається наявність протиборства і невизначеності щодо вибору шляху розвитку. У момент кризи невизначеність змінюється явною перемогою однієї з конфліктуючих сторін. Третій етап, посткризовий, характеризується придбанням системою якісно нових характеристик, в основному, в організаційному відношенні.
Таким чином, криза передусім розуміється як крайнє загострення суперечностей у системі, що загрожує припиненням її існування і характеризується збоями в функціонуванні звичних регулюючих механізмів.
