Культурні уподобання
Побут радянських громадян багато в чому визначали культурні запити. Зокрема, література, кінематограф, телебачення і преса. Наприклад, офіційна історія саме радянського кінематографа почалася в 1919 році, коли був прийнятий декрет про націоналізацію кинодела.
У 20-ті роки в радянському кіно було багато новаторів, можна сказати, що воно розвивалось в ногу з часом. Особливо цінувалися роботи Сергія Ейзенштейна і Дзиги Вертова, що вплинули на це мистецтво у всьому світі. Партійне керівництво активно займалася просуванням кіноіндустрії, вже в 1923 році в кожній республіці було доручено створити національні кіностудії. У 1924 році вийшов перший радянський фантастичний фільм – це була стрічка Якова Протазанова “Аеліта”, екранізація однойменного роману Олексія Миколайовича Толстого.
Незабаром після Другої світової війни Радянський Союз вступив у ідеологічне протистояння із західним світом, яке фактично тривало до кінця 80-х років. У той час кіноіндустрія опинилася на хвилі успіху, кінотеатри були переповнені, галузь приносила значний дохід державі. В період відлиги стилістика дещо змінилася: зменшилась кількість пафосу, фільми стали більше відповідати турбот і потреб звичайних людей.
Тоді ж прийшов і світовий успіх. У 1958 році військова драма Михайла Калатозова “Летять журавлі” стала єдиною вітчизняної картиною, яка завоювала Золоту пальмову гілку Канського кінофестивалю. В 1962-м “Золотого лева” на Венеціанському фестивалі виграла драма Андрія Тарковського “Іванове дитинство”.
Цікаво, що радянські кінематографісти активно співпрацювали не тільки з представниками соціалістичних держав. Часто вдавалися досить успішні спільні проекти. Першим з них вважається радянсько-фінська казка Олександра Птушка “Сампо”, яка вийшла на екрани в 1959 році.
Радянська печатку мала значно більший вплив на масову свідомість громадян, ніж сучасні газети. Всі центральні видання були заповнені високопрофесійними журналістами. Особлива увага приділялася економічним і політичним новинам, які готувалися людьми з відповідною освітою і знаннями. У центральних видань була розгалужена мережа власних кореспондентів в усіх частинах планети.
Спеціалізовані журнали існували практично в кожній сфері суспільного життя. Наприклад, це видання “Радянський спорт”, “Театр”, “Кіно”, “Наука і життя”, “Юний технік”. Існували спеціалізовані засоби масової інформації для різних віків: “Піонерська правда”, “Мурзилка”, “Комсомольская життя”.
В кожній редакції діяв відділ листів, велася активна робота з читачами, як правило, вони сигналізували про несправедливість керівництва на місцях. З найбільш гострих тем кореспонденти виїжджали на місце, щоб зробити докладний матеріал. На критичні статті місцеві влади були зобов’язані реагувати.
При цьому за своїм поліграфічним рівнем радянські видання значно поступалися західним.
Радянське телебачення з’явилося в 1931 році. Саме тоді відбулась перша експериментальна передача, вона була ще без звуку. У 1939-му відкрився Московський телецентр. Великою популярністю користувалися прямі трансляції Центрального телебачення, коли біля екранів збиралося величезну кількість глядачів. Найбільш рейтинговими були спортивні свята в Лужниках, спортивні змагання, святкові концерти і урочисті засідання, в 60-ті роки регулярно в прямому ефірі влаштовувалися зустрічі з космонавтами.
