Практично всю свою письменницьку діяльність, у Лермонтова відбувається розвиток теми демонізму. Вона сходить ще до біблійних писань про занепалий ангелі, повсталий проти творця і став злим духом. Образ демона почав з’являтися ще в ранніх творах Лермонтова. Там він ще не пов’язане зі стражданнями. Але пізніше народжується, і демон сумує.
Різні інтерпретації цього образу зустрічаються у всій творчості поета, причому не тільки в ліриці, а й у прозі. Приміром, образ Вадима. Можна сказати, що на Лермонтова справило враження творчість Пушкіна, конкретно, такі вірші, як «Ангел» і «Демон».
Поема «Демон» стала головною роботою Лермонтова, над якою він працював біля 10 років. Критики розділилися на два табори, в одних вона викликала неприязнь і відторгнення, вони поспішали звинуватити письменника в поклонінні дияволу і моральної нечистоти. Інші ж приходили в захват і вважали, що через свої образи Лермонтов засуджує інші, вищі духовні світи.
У цій поемі змішані біблійні оповіді і кавказький фольклор, в якому Демон був гірським духом, що поглинув невинну дівчину. Бог в ній зображений самим головної тираном всього світу, а демон його ворогом, бунтівної протилежністю.
Можна помітити, що Лермонтов доносить ідею про те, що демон не є злом сам по собі. Як падший ангел став «злим духом» з волі божої, так і його персонажі ламаються під гнітом обставин. Арбеніна таким зробив «жорстокий вік», а Печоріна його непотрібність, яка також з’явилася з-за порядків часу і суспільства.
Спочатку в цих героїв було багато прихованих сил, здатних вилитися в добро. Але через зла вони були приречені створити зло. І їх вчинки обтяжують героїв, згодом вони не домагаються душевного спокою, не відмовляючись від самотності. Філософія Лермонтова – «зло породжує зло».
Тема демона була глибоко психологічної і навіть соціальної. Він – це не тільки зло, але й заперечення, протест, скептицизм. У 30-х роках люди шукали для себе істину, їх гнітило рабство і жорстокість навколишнього світу. Оточені цим злом, вони чинили опір, але не могли знайти правду, не могли стати на шлях, який вивів би їх до добра і справедливості. Вади кріпосницької країни, в якій виховувалися ці люди, вбралися в них.
Саме вони, бунтівливі, самотні, які страждають, вилилися в багато демонічні образи поета. Демонизм був дуже актуальний в ту епоху, коли вмирало старе розуміння світу, а нове ще не було знайдено. Демон був бунтарем, який володів відвагою і гордістю, який хотів висловити протест сформованим нормам, однак йому нічого було запропонувати натомість.
Демон з однойменної поеми схожий з іншим героєм Лермонтова – Печоріним. Вони обидва відчувають самотність, прагнуть до людей і суспільству, але одночасно зневажають людську слабкість. І Демон, і Печорін не винні в тому, що їх отруїли зло, але і відректися від нього не можуть.
Образ демона символізує для поета те, що старий звичний світ валиться, зникають звичні поняття про добро і зло.
