Варіант 2
А. Н. Островський відображає в «Грозі» світ самодурства, тиранії і дурості. А також дійсність людей, які не противляться цьому злу. Все це літературний критик Добролюбов назвав «темним царством». І це поняття прижилося.
Дії п’єси розгортаються у волзькому місті Калинове. Назва взято вигадане. Те, що описується в прозі було дійсністю всіх російських міст того часу. А населений пункт, відгороджений від зовнішнього світу великою річкою, ще більше закритий і консервативний. Тому жителі дізнаються про все від юродивих странниц. І вірять в те, що десь живуть правителі з собачими головами, народ ще більше пригнічений. А значить їм самим добре живеться. І треба молитися за своїх «благодійників».
«Темне царство» Калинова тримається на двох людей: Дикому і Кабанихе. Свавілля, егоїзм, надмірна грубість, твердість, любов до влади – загальні риси цих двох особистостей. Це дурні і деспотичні люди. Вони – сила і влада в цьому місті. Їм не перечить навіть городничий. Савел Прокопович – заможний купець, «все життя якого заснована на лайці». Кожен день він когось тиранить, принижує, сварить. І якщо трапляється людина, над яким немає у Дикого влади і йому відповідають такою ж лайкою, то всю злість він зганяє на домашніх. Вони не дадуть відповідь, сім’я беззахисна перед ним. Страждає і боїться дружина купця, його діти і племінник Борис, якому дістається більше всіх.
Деспотичний герой і стосовно своїх працівників. Дикої дуже жадібний. Не терпить взагалі, коли з ним заговорюють про гроші. Навіть, якщо розуміє, що повинен людині заплатити або повернути борг. Рідко пан сплачує належні мужикам. І цим задоволений. Навіть городничого роз’яснює який прибуток має, якщо кожному працівнику не доплачує. І племінникові карає, щоб той працював. А платня буде через рік, скільки дядько захоче дати. Користолюбство – її головна відмінна риса. Ця людина поважає тільки багатих. Всіх, хто нижче його в матеріальному плані, він жорстоко принижує.
Кабаниху ж, навпаки, жадібною не можна назвати. Марфа Ігнатьєва на людях щедра і навіть в якійсь мірі добра. Вітає у себе вдома странниц і богомолок. Годує їх, подає милостиню. Все для того, щоб ці старі хвалили її прилюдно, це тішить її самолюбство. Мати Тихона не менш норовлива і егоїстична, ніж Дикої. І також любить самоствердитися за рахунок приниження чужого гідності. Свавілля і безчинства вона проявляє тільки в родині. До чужих добра, а домашніх заїла поїдом». Тоді як Савел Прокопович не робить винятку не для кого. Ось тільки емоційні тортури Кабанової куди витонченішими. Навіть власного сина вона перетворила на безвольне істота. І найстрашніше те, що вона впевнена у своїй правоті. Адже вона старше, мудріше і все знає краще. Хто молодь ще навчить? У них свого розуму немає, вони повинні жити розумом батьків. А значить те, що вона робить, це не тиранія і самодурство. А прояв материнської любові і турботи.
Розрізняються Дикої й Кабаниха лише у своєму підході до приниження оточуючих. Розуміють, що вони, насправді, слабкі і можуть позбутися влади. Тому затискають людей в лещата. Щоб ні в кого й думки не виникло їм протистояти.
