Варіант 3
Олександр Сергійович, завершивши роботу над своїм твором, плескаючи в долоні, похвалив себе. Поет прекрасно усвідомлював, що створив шедевр. Роман «Євгеній Онєгін» був легким і витонченим за змістом. Робота над цією працею тривала не один рік. Автор пережив загибель і втрату близьких друзів, гіркота розчарувань, і вигнання. Може тому роман був так доріг поетові.
Часом нам здається, що головним персонажем тут є далеко не Онєгін, а сам Пушкін. Він присутній всюди: і на балу, і на виставі в театрі. Він глузливо спостерігає за Євгеном в сільській обстановці, і в бедноватых віталень дворян, і в саду, де так і залишилася сидіти на лавці Тетяна після розмови з Євгеном.
Персонажі твору знаходяться в оточенні приятелів автора: то промчить Чаадаєв, або грізно подивиться Вяземський. А в неопублікованої 10-й главі промайне тінь Якушкіна. І всюди з-за спин виднілася посмішка Олександра Сергійовича.
Численні ліричні відступи показують нам образ автора. Вивчивши роман уважно, можна помітити ,що тут головних героїв два -Онєгін і сам автор, який також, як і його персонаж, втомившись від метушні, в душі зневажає людей світського суспільства. Він віддається спогадам про безтурботних і веселих юнацьких роках. Говорячи про освіченості Онєгіна, Пушкін, насамперед, говорив про себе. Головний персонаж і автор мали схожість практично у всьому. У них У обох вихованням займався гувернер французької національності. Їх оточували спільні друзі.
Однак автор робить деякі відмінності від Онєгіна. Так, наприклад, якщо Онєгіну складно давалися заняття по створенню віршів, то Пушкін займався поезією серйозно. Євгену чужа природа, автор ж, навпаки, сповнений мрій про тихому куточку в містечку, оточеному природними красотами.
До театру ж у них теж різне ставлення. Якщо Онєгіну там було нудно, і він навіть не дивився на сцену, то Олександр Сергійович, перебуваючи в засланні, тільки й мріяв, щоб подивитися нову п’єсу. Той світ, де живуть Євген і автор-це світські бали і звані прийоми, це суспільство осіб, з якими важко зав’язати знайомство. Поет жорстко критикує вищий світ Петербурга за його неприродність і відсутність серйозних інтересів.
Автору жити важче, ніж Онєгіну. Якщо той був розчарований у всіх проявах життя, то Пушкін, перебуваючи у вигнанні, мучився відсутністю свободи. У нього були друзі, інтереси, але він не міг повністю реалізувати, тому що був, підданий стеження влади. Наприкінці твору автор робить звернення до тих, до кого відчував гарячі почуття, будучи юнаком, і кому залишився, серцево вірний. І якими б різними вони не були, Пушкіна і його героя об’єднує спільна думка-переживання за те, що відбувається в Росії.
