Твір на тему Горі мрійник
З раннього дитинства, скільки себе пам’ятаю, взимку я завжди гостював у селі у діда. Батьки відправляли мене туди не для перевиховання, не то для того, щоб понабраться безцінного досвіду. А я, якщо чесно, був тільки радий цьому, тому що місто за літо мені неабияк набридав.
У діда було добре. Великий дерев’яний будинок, зі скляними вікнами, які пересмикувались морозним мереживом з першими заморозками. Пічка, яка в перший час лякала мене своїм тріском, наче якесь чудовисько, величезне і ненаситне, вона пожирала все, що потрапляло до її вогненну пащу. Але найголовніше у діда був гараж, та не простий, а ціла комора всякої всячини.
Сільські мужики і баби то і справа тягли в цей гараж то зламані відра, то воза, то сани, не кажучи вже про місцевих хлопчаків, які займали чергу до діда зі своїми велосипедами, як до відомого автомеханіку. Саме тоді я вирішив, підросту і стану таким же, як дід – місцевим кулібіним.
Коли мені виповнилося десять, батько вже не поцілував мене на день народження, а гордо потиснув руку, саме в цей момент я зрозумів, що достатньо виріс, щоб здійснювати великі перетворення техніки. Як зазвичай, на канікулах я був у діда, і сусідка баба Марфа принесла йому на лагодження електричний самовар. Скаржилася, що кішка шнур перекусила, а гарячого чаю, ох, як у грудневу холоднечу хочеться. Я забрав самовар, пообіцяв, що передам і його, і її слова діда. Поки дід був на рибалці, я вирішив перевірити свої сили, адже час настав. Недовго думаючи взяв ножа, та й відрізав шнур, в тому місці, де побували котячі зуби.
Як прилаштувати його назад я гадав довго, все ж розібрав вилку, зачистив дроти, попередньо нагостривши ніж, як це завжди робив «великий майстер» і вставив проводу навмання. Скрутивши на швидку руку виделку, вирішив тут же випробувати роботу, так і старого чаєм гарячим зустріти. Толі я перелив воду, і вона залила всю мою електросистему, чи вилка нещільно була закручена, але по мірі закипання в хаті тхнуло гаром і починав лунати дивний тріск. Заглянувши в кухню я виявив блискучий самовар, після почувся чіткий бавовна, як виявилося пізніше, це вибило пробки. Повернувся дід додому, а в ньому ні світла, ні тепла, ні гарячого чаю немає, тільки я сиджу з самоваром на порозі світлиці і вию всю горлянку.
Звичайно, все вирішилося, з електричного самовар став дровянным, і баба Марфа поїла нас з нього смачним чаєм з лісовими травами. Майстер-налагоджувальник з мене не вийшов, але нічого, я краще дресирувальником стану, адже не дарма другий дід у мене кінологом в армії був.
7 клас
