Твір включено в цикл пушкінського творіння «Повісті Бєлкіна» і, на думку самого письменника, написано в жанрі сентиментальної повісті.
В літературному розумінні значення жанру повісті полягає у відношенні оповідача до зображуваним подіям і походить від давньоруського дієслова «відати», що виражає в авторських оповіданнях особисто побачене або почуте.
Сюжетна композиція творів в жанрі повісті зосереджується навколо численних подій, що відбуваються з головним героєм, розкриваючи його особисту характеристику і розповідаючи про життєвий шлях. Цією особливістю повість відрізняється від оповідань чи новел, ключовим значенням яких є, як правило, один описуваний життєвий факт.
У цій повісті описується послідовність подій життя головного героя, що відрізняється злободенною реальністю. Тематичний зміст повісті має багатогранністю та різноманітністю, що виражаються в основний любовної теми твору, а також у проблематиці моральних відносин, ролі маленької людини в суспільстві, у взаєминах класових станів, зіткнення інтересів батьків та дітей, вічного пошуку щасливого людського життя. В образі головного героя повісті, описаний письменником змістовно та реалістично, зображується представник маленьких людей, які мають величезний діапазон почуттів і володіють справжньою честю і гідністю, змирилися з нещасною долею, нещадно розправилася з маленькою людиною.
Розповідь у повісті ведеться від імені стороннього оповідача, який спостерігає за подіями зі слів їх учасників. У вступі описується професія станційного доглядача, а потім починається виклад основної частини повісті, знайомить читачів з ключовими персонажами. Фінал твору полягає у трагічній розв’язці епілогу повісті, в якій головний герой помирає. Вкрадлива сентиментальність і сувора реалістичність талановито поєднуються в повісті, вишикувавшись у відповідності із загальноприйнятим літературним каноном.
Письменник використовує у творі різні художні прийоми, зображуючи героїв повісті в ідеалістичному образі, створеному в дидактичної мети, змінюючи сюжет твору побутової реальною картинкою з описом радісних і сумних життєвих подій, розкриваючи основний зміст повісті, що складається в духовному невідповідність батька і дочки. Автор застосовує в якості зображення повчальний риторичне мову, що відрізняється манірністю і в той же час нехитрим сентиментальним розповіддю.
Аналізуючи зміст твору виразно проявляється розуміння трапилася драматичної розлуки близьких людей, що полягає в невідворотних проблеми класового відмінності існуючого суспільства. Символічність оповіді надає картина, що зображає повернення блудного сина, яка є втіленням євангелістської притчі.
Варіант 2
Твір знаменувало собою переломний момент в розвитку російської літератури. Пушкін звернувся до життєвих реалій, відкинувши панував до цього повчальний тон.
Повість, як і велика кількість творів від віднесених до класики до відверто бульварних, побудована навколо спокушання дівчини багатою людиною. Однак Пушкін, судячи з усього, навмисно уникнув опису душевних колізій і викладу душевних розмов, вибравши в якості форми викладу розповідь батька дівчини, станційного доглядача. Автор не хотів вдаватися до непритомності і сльозам героїні, віддавши перевагу гіркий розповідь старого людини. На це ж вказує і його професія, не сприяла оволодінню вишуканими виразами і салонним стилем. Мова, якою користується письменник близький до використовуваному в звичайному житті. Це обставина повинна створювати у читача відчуття реальності того, що відбувається.
Введення в оповідання зустрічі оповідача, дає можливість дати опис обстановки поштової станції, служить тієї ж мети. Обстановка ця одночасно і знайома читачам і не відноситься до світу, до якого вони належать. Як і в попередніх, написаних в жанрі сентименталізму, повістях і романах, Пушкін робить одним з діючих осіб молодого офіцера – представника привілейованого стану. Однак, якщо за канонами, панівним раніше твір закінчувалося сумно для спокусника або його жертви, то в даному випадку все інакше. Про долю офіцера, відвезло Дуню і прогнавшего її батька, не йдеться взагалі нічого. Для дівчини все скінчилося добре – спокусник одружився на ній.
Постраждав лише батько Дуні. Пушкін, як і багато письменників після нього, підняв тему «маленької людини». Не випадково автор спеціально говорить про нелегку долю станційного доглядача, який лише формально належать до державних службовців, але також безправний, як і більшість народу. Незахищеність людини з низів підкреслюється і тим, що ротмістр Мінський просто вигнав доглядача, йому не довелося вдаватися до використання своїх зв’язків і привілеїв. Сцена ця також не є надуманою, так як багато проїжджають саме таким же чином зверталися з нижчестоящими.
Жанр твору можна визначити, як повість в стилі реалізму. Внесення в неї любовного елемента повинно було не тільки зацікавити читачів. Більшою мірою, метою цього було показати нещастя простого людини, що зазнало не просто звичний свавілля та нехтування, але втрату найдорожчого для нього
