Варіант 2
Твір знаменувало собою переломний момент в розвитку російської літератури. Пушкін звернувся до життєвих реалій, відкинувши панував до цього повчальний тон.
Повість, як і велика кількість творів від віднесених до класики до відверто бульварних, побудована навколо спокушання дівчини багатою людиною. Однак Пушкін, судячи з усього, навмисно уникнув опису душевних колізій і викладу душевних розмов, вибравши в якості форми викладу розповідь батька дівчини, станційного доглядача. Автор не хотів вдаватися до непритомності і сльозам героїні, віддавши перевагу гіркий розповідь старого людини. На це ж вказує і його професія, не сприяла оволодінню вишуканими виразами і салонним стилем. Мова, якою користується письменник близький до використовуваному в звичайному житті. Це обставина повинна створювати у читача відчуття реальності того, що відбувається.
Введення в оповідання зустрічі оповідача, дає можливість дати опис обстановки поштової станції, служить тієї ж мети. Обстановка ця одночасно і знайома читачам і не відноситься до світу, до якого вони належать. Як і в попередніх, написаних в жанрі сентименталізму, повістях і романах, Пушкін робить одним з діючих осіб молодого офіцера – представника привілейованого стану. Однак, якщо за канонами, панівним раніше твір закінчувалося сумно для спокусника або його жертви, то в даному випадку все інакше. Про долю офіцера, відвезло Дуню і прогнавшего її батька, не йдеться взагалі нічого. Для дівчини все скінчилося добре – спокусник одружився на ній.
Постраждав лише батько Дуні. Пушкін, як і багато письменників після нього, підняв тему «маленької людини». Не випадково автор спеціально говорить про нелегку долю станційного доглядача, який лише формально належать до державних службовців, але також безправний, як і більшість народу. Незахищеність людини з низів підкреслюється і тим, що ротмістр Мінський просто вигнав доглядача, йому не довелося вдаватися до використання своїх зв’язків і привілеїв. Сцена ця також не є надуманою, так як багато проїжджають саме таким же чином зверталися з нижчестоящими.
Жанр твору можна визначити, як повість в стилі реалізму. Внесення в неї любовного елемента повинно було не тільки зацікавити читачів. Більшою мірою, метою цього було показати нещастя простого людини, що зазнало не просто звичний свавілля та нехтування, але втрату найдорожчого для нього
