Перу Олександра Сергійовича Пушкіна належать твори різних жанрів: від повістей і романів до віршів і балад. У багатьох своїх творах він звертається до історичної тематики, відтворюючи атмосферу минулих часів. Адже він дуже добре знав і цінував історичне минуле своєї країни.
Надихнувшись оповідями про життя і подвиги великого давньоруського полководця, він створює «Пісня про Віщого Олега». Цей воїн, свершивший чимало подвигів, навіки прославився на сторінках історії російської. Проте, смерть прийняв він не в бою.
У своєму творі Олександр Сергійович передає коротко, але дуже мальовничо, те, чим прославився Олег. Він розповідає це вустами чарівника. З його промови дізнаємося ми про славні подвиги сміливого і сильного чоловіка. Пророкує волхв йому і нові перемоги, і те, що він прийме смерть від свого коня.
По всьому видно, що для Олега це був не просто кінь, а справжній вірний бойовий товариш. Шкода було йому з ним розлучатися. Але, замислившись над пророцтвом, він вирішує їздити відтепер на іншому коні. За старим ж він велів доглядати.
Незважаючи на обережність Олега, передбачення, все ж, збувається. Князя вкусила змія, прятавшаяся в кістках його вірного коня. Тут і звучить головна думка цього твору – своєї долі не минути. Як би не предостерегался Олег, визначеному судилося здійснитися.
Звучить тут і ще одна тема. В образі волхва-віщуна являє Пушкін нікого іншого, як поета. Це можна помітити, читаючи початкові рядки промови чарівника. Він каже, що воля владик йому не страшна і не потрібні їх винагороди за його слова. Таким бачив Олександр Сергійович і справжнього поета, який, не лякаючись нікого і нічого, прорікав істину.
Сама балада написана дуже поетичною і красивим, яскравим мовою. Безліч історичних слів і майстерно застосованих епітетів вже не дозволять читачеві відірватися від читання, почавши його. Дуже талановито відтворив автор атмосферу старовини не лише з допомогою певних слів. Він, так само, застосовує в баладі і застарілі синтаксичні конструкції побудови речень.
А дві головні думки, що звучать у ньому, тісно переплітаються між собою. Причому, воно побудовано так, що тема долі дуже яскраво виражена, а другу ми читаємо «між рядків».
Аналіз вірша Пушкіна Пісня про Віщого Олега
Цей твір написано поетом, коли він був у південній посиланням. Цю легенду він знав ще з юних років. Князь Олег – реальна історична особа, це новгородський князь. Його методи не завжди чесні і правильні. Він обманом захопив Київ, убив двох князів, приєднав ці землі до російським землям. Створив єдину державу Київська Русь, а Київ зробив своєю столицею. І княжив досить довго, тридцять три роки. Можливо, на ті часи це були звичайні методи правління.
Він був талановитим стратегом. Його щит прибито до воріт Царгорода. Щоб захопити місто, він поставив кораблі на колеса, наказав розгорнути вітрила і стрімко увірвався в місто. Народ називав його «віщим», т. к. він умів передбачити поведінку супротивників, передбачати майбутнє. А ось своє майбутнє не може або не хоче передбачити.
Сам Пушкін писав про те, що лягло в основу балади. Це любов князя до коня і турбота про його подальшу долю. Сюжет балади обіграний так, як захотів цього поет. Балада – це не точне копіювання літопису. Поет або письменник має право на своє бачення події.
Олег запитує у випадково повстречавшегося чарівника про причину своєї смерті. Мабуть, у князя було багато ворогів і недоброзичливців. І він хотів заздалегідь знати, кого остерігатися. Олег був язичником, тому, вірив у прикмети і передбачення волхвів.
Але отримує несподіваний відповідь, що помре від свого коня. Робити нема чого, князь вирішує, що якщо він більше не сяде на улюбленого коня, то й не помре. Він не став вбивати тварину. Просто вирішив віддалити його від себе. Він відправив його на стайню і наказав добре годувати, поїти до самої старості.
Пушкін підкреслює в баладі, що чарівник «покірний Перуну». Це було верховне божество у древніх слов’ян до тих пір, поки вони не прийняли християнство. Чарівник відповідає, що «волхви не бояться могутніх владик». А не асоціює чи Пушкін себе з чарівником? Фраза про «могутнього владику» чи не натяк на імператора Олександра I, який і заслав поета в південну посилання? «Правдивий і вільний їх віщий мову…» ці слова поет вкладає мрію про те, що можна писати правду, не очікуючи за це покарання.
Як відомо, від долі не втечеш. На черговому бенкеті Олег згадав про свого улюбленого коня, вирішив відвідати його. Але до того часу кінь вже помер. Князь кидає злісну фразу про те, що чарівник «брехливий і божевільний старий». І треба зневажити його передбачення». Князь хоче побачити його кістки. Навіщось поставив ногу на череп коня. І тут з нього виповзає найотруйніша чорна гробова змія і миттєво жалить князя. Збулося пророцтво чарівника. І поховали їх разом – князя і коня.
Чому Олег гине, немає відповіді. Не дарма ж вірш – це балада. Написано амфибрахием з використанням застарілих лексики і синтаксичних конструкцій, т. к. Пушкін писав його на основі літопису. Але, жоден літопис не містить правдивого опису смерті Олега. Тому, у Пушкіна був простір для творчості. Він так правдиво описав події, що, здається, саме так воно і було насправді.
7 клас
