Вірш було написано Олександром Сергійовичем Пушкіним у 1826 році. Ні для кого не секрет, няня поета, Аріна Родіонівна, була дуже близька до нього. В ті часи в родинах дворян матері дуже мало проводили часу з дітьми, вихованням дітей займалися селяни. Аріна Родіонівна дуже любила свого підопічного, тому Пушкін відчував до няні найніжніші почуття.
Здавалося б, «голубка старезна моя»-якесь звернення з насмішкою, але все ж у цій фразі висловив поет величезну ніжність і вдячність, адже саме няня була завжди поруч. Саме вона чекає його «серед соснових лісів».
У часи ліцею Олександр Пушкін, звичайно ж, не міг бачитися з «подругою днів своїх суворих». Але в 1824 році він був відправлений у заслання в свій родовий маєток в Михайлівському. Не було нікого, хто був ближче Орини Родіонівни для поета в ті моменти.
Описуючи, як няня чекає його, горює, поет показує, що жінка все ще переживає за нього, хоч він уже й не під її опікою. Тут же в останній сходинці він заспокоює її «то ввижається тобі». На жаль, поет уже не міг на той момент часто бачитися зі своїм вже дійсно рідною людиною. У 1827 році Аріна Родіонівна Яковлєва померла, і це було для поета жахливою звісткою. Він говорив, що втратив самого близького друга.
