Дві сторони однієї монети
Девиантология – це насправді та ще лицемерка. Для неї не існує поганого чи хорошого, тільки успішне або невдале. В теорії є чорне і біле, на практиці ж тільки відтінки.
Якщо конкретно, то девиантология вважає поведінку неприйнятною, тільки якщо результат невдалий. Приміром, людина погано вчиться в школі, нікуди не надходить і працювати не йде. Девиантология скаже: це відхиляється, ненормальну поведінку. У нього напевно комплекси; суспільству не допомагає, та й взагалі, це некрасиво. Але варто йому придбати цінності, які в суспільстві вважаються вищими – гроші, наприклад, так тепер ця людина з маргінала перетвориться в приклад для наслідування.
Таких випадків безліч. Але девиантология, будучи, як і годиться пристойній дамі, хитрою лисицею, тут же парирує, називаючи такі випадки “позитивним відхиленням від соціальних норм”. Як же розрізнити “позитивне” від “негативного”, якщо не знаєш результат? Девиантология на це питання кокетливо відмовчується.
“Шукає” в підсумку виявляється з повним мішком понять і голим ентузіазмом. Застосувати ж теорію на практиці представляється трудомістким процесом. Це відбувається не тільки через неоднозначності людської психіки, але також через двозначності самої дисципліни.
