Життєвий шлях
Свою початкову освіту Скорина одержав у батьківському домі, де він по Псалтирі навчався читання й письма кирилиці. Мова тодішньої науки (латина) він засвоював, швидше за все, при костелі Полоцька або Вільно.
У 1504 році допитливий і заповзятливий полочанин поступив в університет в Кракові, який в той час славився в Європі своїм факультетом вільних мистецтв, де займалися граматикою, риторикою, діалектикою (цикл «Тривіум») і арифметикою, геометрією, астрономією та музикою (цикл «квадривіум»).
Навчання в університеті дозволило Франциску Скорині зрозуміти, який широкий кругозір і практичні знання несуть людині «сім вільних мистецтв».
Все це він бачив у Біблії. Всю свою майбутню перекладацьку та видавничу діяльність він спрямував на те, щоб зробити Біблію доступною «людем Посполита».
У 1506 році Скорина отримав свою першу ступінь бакалавра філософії.
Близько 1508 року Скорина обіймав посаду секретаря у датського короля.
Щоб продовжувати навчання на найпрестижніших факультетах університетів Європи (медичне та теологічному), Скорині потрібно було стати ще і магістром мистецтв.
Точно невідомо, в якому з університетів це сталося: у Краківському або якомусь іншому, але в 1512 році він прибув до Італії в прославлений Падуанський університет, вже маючи ступінь магістра вільних наук. Це навчальний заклад Скорина обрав для отримання ступеня доктора медицини.
Бідного, але здібного юнака допустили до іспитів. Протягом двох днів він брав участь у диспутах з видатними вченими, захищаючи власні ідеї.
У листопаді 1512 р. в єпископському палаці у присутності відомих вчених Падуанського університету та вищих осіб католицької церкви Скорина був оголошений доктором у галузі медичних наук.
Це була знаменна подія: син купця з Полоцька зміг довести, що здібності і покликання мають більше значення, ніж аристократичне походження. Його портрет, створений вже в середині XX століття, знаходиться в меморіальній залі серед 40 портретів знаменитих європейських учених, хто закінчив Падуанський університет.
Скорина мав ступінь доктора вільних наук. У західноєвропейських університетах називали «сім вільних наук».
