Одним з позитивних героїв повісті «Капітанська дочка» є Іван Кузьмич Миронов. Більше двадцяти років він вже займає посаду коменданта Білогірської фортеці.
Незважаючи на свій похилий вік, він відчував себе досить бадьоро. Зросту він був високого, любив ходити в ковпаку і халаті. У нього була дочка Маша, в якій він душі не чув і дружина Василиса Єгорівна.
Свою дружину він любив і поважав. Він дуже ніжно ставився до неї і завжди прислухався до її думки і порад. Вона була розумною і мудрою жінкою. Василиса Єгорівна керувала не тільки господарством і своїм чоловіком, а і всієї фортецею в цілому.
Жили вони бідно, з приданого для доньки Маші був лише гребінь, та віник. Капітан сподівався, що Маша не залишиться в дівках. Він вважав, що знайдеться добрий, великодушний чоловік, який візьме його єдину дочку в дружини.
Освіти у Івана Кузмича не було, він вийшов з родини простого солдата. Близько сорока років свого життя він присвятив армії. Офіцер він був досвідчений, доводилося йому бувати і під багнетами пруськими і під кулями турецькими.
У фортеці, якою він керував, не було ні оглядів, ні караулів. Комендант був людиною м’яким характером. Іноді він брався за навчання своїх солдатів, але так і не міг домогтися від них хороших результатів.
Коли в їх фортеця, яка більше нагадувала глухе село, приїхав Петро Гриньов, взяли вони його радо. Іван Кузьмич любив випити і був гостинним людиною. Хитрувати він не вмів, мала просту і добру душу.
Іван Кузьмич був попереджений листом про те, що на їх фортеця незабаром нападуть лиходії. Він занепокоївся, заснував караули і наказав своїм офіцерам підготуватися. Своїй дружині і дочці він нічого не сказав, так як це була службова таємниця.
Коли фортеця штурмувала банда на чолі з Пугачовим, капітан мужньо бився. Іван Кузьмич розумів, що сили нерівні і противник рано чи пізно візьме твердиню. Він до останнього виконував свій обов’язок і відстоював свою честь. Навіть під час поранення в голову, він перемагаючи біль, був сповнений рішучості і називав Пугачова самозванцем.
Він не присягнув на вірність Пугачову і був повішений. Смерть він прийняв з гідністю. Його дружина не захотіла залишати фортецю і залишати чоловіка. Вона також загинула від рук бандитів.
А. С. Пушкін втілив в образі капітана Миронова мужність і чесність.
Читаючи повість, проймаєшся повагою до цього простого, сміливому й самовідданої людини.
Іван Кузьмич Миронов у романі ” Капітанська дочка
«Капітанська дочка» стала останнім виданим за життя романом А. С. Пушкіна. Дана повість написана в сімейному жанрі. Гоголь в своїй рецензії відзначав, що в повісті найбільш глибоко, глибше, ніж в інших творах, розкрито характер російської людини.
Одним з персонажів в яких найбільш яскраво була розкрита даний характер, став Іван Кузьмич Миронов. Він виступає на другому плані, але роль його в творі дуже велика. Герой описується тільки в позитивному ключі, і видно, що автор ставиться до нього з особливою любов’ю.
Іван Кузьмич є комендантом бєлгородської області. Перша зустріч з ним відбувається, коли головний герой повісті прибуває в фортецю на службу. Він постає перед читачем, як простий чоловік у роках, високий, енергійний, провідний звичайний сімейний спосіб життя. Петра Гриньова приймає радо, з чистим серцем, так як хитрувати чоловік не вміє.
Характер у капітана м’який. У нього є дружина і єдина донька, яких він дуже любить. 40 років свого життя Миронов віддав військовій службі, за цей час ставши досвідченим воякою, які пройшли багато. Сам він був людина неосвічена, з родини простого солдата, але добрий.
І зі своєю сім’єю вони живуть бідно, але дружно. Іван Кузьмич з повагою ставиться до дружини, завжди прислухається до її порад, а в дочки просто душі не чає. З приданого для доньки нього є лише віник, та гребінець. Але він мріє про те, що знайдеться людина з добрим серцем, який візьме її в дружини, незважаючи на матеріальне становище.
Здавалося б, що Миронов людина дуже простий і як в персонажі в ньому немає чогось особливого. Проте сам автор так не вважає і періодично виводить героя на перший план. Що Пушкін вклав у цей образ? Характер простого російської людини того часу. Багато з них тоді змушені були існувати серед несправедливості, незважаючи ні на що служити своїй державі.
Комендант людина чесна, не обділений добротою і скромністю і саме він є уособленням мужності і відданості. Він знає про те, що таке вірність, обов’язок і честь. Він любить свою дружину і готовий слухати її у всьому, але при цьому не видає їй службову таємницю, тому що дав клятву. У цьому вчинку виражається російська душа цього персонажа.
Під час штурму фортеці, в останні хвилини життя коменданта, він постає перед читачем зовсім з іншого боку. Ще недавно простий і тихий чоловік, виявляється справжнім героєм, готовим мужньо битися. Смерть він також бере з гідністю. Його героїзм спокійний, позбавлений пафосу і химерності. Адже головне для Миронова, його честь і борг, відданість своїй батьківщині. Саме на таких людях тримається держава.
Варіант для 8 класу
Роман “Капітанська дочка” А. С. Пушкіна – це останнє, видане за життя твір, додала до скарбнички письменника ще одну дорогоцінну перлину. По своїй суті це повість, написана в сімейному жанрі, події якої відбуваються в пугачовську епоху.
Гоголь, даючи рецензію на “Капітанську дочку”, високо оцінив працю Пушкіна і вважав, що саме в цьому романі в більшій мірі, ніж в інших, письменникові вдалося в повній мірі зобразити справжній російський характер – простий і людяний.
Одним з таких персонажів з істинно російським характером є Іван Кузьмич Миронов, комендант Білогірської Фортеці. Миронов – персонаж другого плану, але значимість його у романі величезна. Образ написаний Пушкіним з особливою ретельністю і тільки позитивним ключі, з добродушно-сочуственными інтонаціями.
Перше знайомство з самим комендантом і його сім’єю відбувається в момент приїзду головного героя Петра Гриньова на службу в фортецю. Миронов постає перед нами без прикрас: бадьорий, високий чоловік у роках, провідний у своєму “царстві” простий патріархальний спосіб життя.
Капітан – бідний дворянин, бравий вояк, який віддав службі Батьківщині 40 років життя, одружений, має єдину дочку Машу. Це людина проста, з м’яким характером. Він обожнює доньку Машу, з ніжністю і повагою ставиться до своєї дружини. Нічого особливого, на перший погляд, в цьому героєві немає, проте сам автор яскравіше, багатше і складніше сприймає коменданта, виводячи його, часом, на перший план у романі.
Що ж Пушкін хотів показати читачеві цим образом? Письменник повною мірою показав справжній національний характер простих людей того часу, змушених існувати в умовах несправедливого державного ладу і віддано служити йому.
Чесний, добрий і скромний комендант, геть позбавлений амбіцій стає зразком героїчної мужності і відданості. Йому притаманні вірність обов’язку і честі. Готовий підкорятися і догоджати дружині, то він навіть під страхом смерті не готовий порушити клятву, дану на присязі державі. В цьому і проявилася його російська душа і справді російська ментальність.
Вражає і захоплює поведінка коменданта в останні хвилини життя. Саме в цей момент змінюється все враження про цю людину. З простого, нічим не примітної людини він трансформується в героя, твердого у своїх словах і рішеннях. Його спокійний героїзм, без пафосу і прикрас, гідний величезної людської поваги. Для нього головне – честь і обов’язок перед Вітчизною, практично “свята” порядність.
Капітан Миронов, як в принципі і вся його родина, показали всім, як можна залишатися чесною і порядною людиною в будь-яких життєвих перепитиях. Комендант з таких людей, на яких тримається вся держава, відданий син своєї Вітчизни, готовий стояти за неї до останнього подиху.
Твір 4
Миронов Іван Кузьмич – комендант Білогірської фортеці, в яку приїжджає служити головний герой Петро Гриньов. У нього є чудова родина: дружина Василиса Єгорівна, дочка Марія.
Зовні Миронов являє собою високого і міцного старого з рівною спиною. Незважаючи на зовнішню серйозність і строгість, «людина неосвічена і простий, але самий чесний і добрий», – описує героя автор. І ці слова будуть в подальшому підтверджені вчинками Миронова – він, турботливий і щира людина, командує взводом інвалідів.
Його м’якість, нерішучість і добродушність часто заважали йому в командуванні солдатами. Правда в фортеці ніколи не було оглядів, керував Іван Кузьмич виходячи з життєвого досвіду. Він любив випити і з радістю приймав гостей, в тому числі і Петра Гриньова.
Комендант любив свою дочку Марію і щиро сподівався, що хто-небудь візьме її заміж, адже вона – безприданниця. Василиса Єгорівна, його дружина, завжди все контролювала, займалася справами фортеці. Чоловік часто слухався її, не заперечував, а лише погоджувався, у всьому радився з нею. Але є одна річ, яку він не зміг би довірити своїй вірній дружині – службова таємниця.
Прослуживши все своє життя, Миронов жодного разу не брехав, не лестив начальству і навіть не смів думати про підлих вчинках, був чесний, скромний і правдивий. Можливо тому він не отримав посади вище. Отримавши лист від генерала з повідомленням про насування зграї Омеляна Пугачова, він зробив все, щоб зміцнити захист своєї фортеці, намагався надихнути солдатів на бій. Під час натиску фортеці, багатьох захопили в полон – у тому числі був і Іван Кузьмич, але і тут він проявив стійкість і хоробрість, відмовляючись підкорятися Пугачову: «Ти мені не государ, ти злодій і самозванець». Він вибрав смерть зраді Вітчизни. Василиса Єгорівна ж, побачивши свого чоловіка, якого вели на страту, не витримала – стала кричати і ображати банду Пугачова, за що теж загинула від рук.
Капітан Миронов – образ російської людини, справжнє втілення вірності Батьківщині, цей герой не може не викликати до себе повагу і любов.
8 клас
