Сміятися, право, не грішно, над всім, що здається смішно
Сучасні словники фразеологізмів не роблять акцент на негативних наслідках, які може зробити «красне слівце» на слухачів, підкреслюючи, що це дотепне, влучне вираження; яскраві виразні слова. У Давній Русі, культура якої була підпорядкована церкві, сміх не тільки не схвалювалося, але асоціювався з диявольським початком. Звичайно, тих, хто дозволяв собі жарти-примовки, засуджували. З тих пір набули поширення прислів’я «Заради красного слівця не пошкодує і батька», «Для красного слівця не пощадить ні матері, ні батька». Вони популярні й сьогодні.
Чуйні до семантики слова В. Ільф і Є. Петров у своєму знаменитому романі «Дванадцять стільців» при характеристиці одного з персонажів – Авесалома Изнуренкова, професійного гумориста, підкреслюють, що він «ніколи не гострив безцільно, заради красного слівця». Під цим терміном в романі розуміються жарти заради жарту.
У сучасне мовленнєвої культури діють менш суворі правила, що регламентують зміст того, над чим можна, а над чим не можна сміятися, у яких обставин робити це доречно, а в яких – ні. Можна сказати, що для вітчизняного комунікативного свідомості щодо “красного слівця” діє принцип, який сформулював ще в кінці 18 століття Н.Карамзін в “Посланні до А. А. Плещееву”: “Сміятися, право, не грішно, над всім, що здається смішно”.
