Стара Ізергіль є одним з найбільш відомих творів Горького і, безумовно, цей твір відшукало чимало відгуків критиків, які прагнули якось описати дане творіння. Як правило, двома переважними думками були: романтизм і символізм.
Хтось писав про революційний романтизм, інші про новий виток західно-європейського символізму через унікальну роботу автора. Так чи інакше, ці деталі не мають такого істотного значення, так як все одно ставили Горького в певні рамки, яких, ймовірно, він хотів уникнути. Про це цілком можливо укласти з самого твору.
Як відомо, визначити – значить обмежити і далі не особливо хотілося б обмежувати твір Стара Ізергіль і заганяти цю справді грандіозну повість в якісь рамки. Тим не менш, таке доступне далеко не кожному, тому постараюся зробити все можливе, наприклад, розглянути Бабу.. як добуток постмодернистическое.
Власне постмодернізм як епоха, на думку дослідників, починається в 20-ті роки попереднього століття і може здаватися досить безглуздим говорити про якийсь постмодерні в 1895 році, коли була написана Ізергіль. Однак, можливо, більш доцільно виглядати дурним чим буденним і тому відзначимо деякі істотні факти. Стара Ізергіль цілком може претендувати на наявність хоча б зачатків потмодернизма, хоча таке здається абсолютно неможливим за визначенням.
Отже, для початку візьмемо ідейну складову, яка багато в чому почерпнута Гірким у Ніцше – філософа десь на сторіччя випередив свою епоху, філософа, який виявився як ніколи актуальним в епоху постмодерну. Фігури головних героїв, які мешкають у просторі притчі, роздуми про призначення людини – всі подібні деталі натякають на твори та ідеї Ніцше.
Далі слід вказати на саму структуру твору, що як би виткано з клаптів – типовий прийом постмодернізму, коли історія будується з обривків і цитат і в підсумку стає чимось цілісним. Така манера оповіді схожа насправді на потік думки, яка протікає в голові простої людини, та й, по суті, читач саме такий потік і спостерігає. Адже повість є ні чим іншим як потоком свідомості старої, яка упереміш з казками, притчами згадує історії власної молодості.
Багато критики Горького писали про його Старій як своєрідному упреке сучасникам, революційному творі натхнення для свого часу. Однак, на мій погляд даний твір є позачасовим і не піддається точним визначенням, подібно до того, як революція є не історичною подією, а станом духу.
