Важливі аспекти
В неї можуть входити дослідні колективи, окремі вчені, яких об’єднує спільна наукова традиція.
Поняття «колектив» не означає фіксованого персонального складу. Всередині школи створюється ядро, яке визначає напрями діяльності.
Між окремими школами-напрямками зв’язок здійснюється в очній формі за допомогою семінарів, конгресів, конференцій, а також у заочному вигляді шляхом листування, публікацій в науково-дослідних журналах.
Наукові течії збирають науковців, які дотримуються наукової позиції, виробленої їх попередниками.
Регулюючу і об’єднуючу функцію виконує в таких випадках парадигма, закладена основоположниками течії.
Школа-напрямок
Наукове життя — це постійна зміна теорій, моделей, гіпотез.
Школа – невидимий коледж — це проміжна ланка між науковим плином, що потребують лідера, та творчим об’єднанням учених, які дотримуються однієї наукової ідеї.
Серед їх відмінних ознак можна згадати присутність чіткого ядра. Його складає група вчених, що займають в науковому співтоваристві «вершину піраміди».
Прикладом такого пристрою є Тартуско-Московська семіотична школа, яку очолює Ю. М. Лотман.
Вона об’єднала в собі відразу дві культурні традиції, напрями літературознавців і лінгвістів. Її представники збиралися на конференції, що проходять в Тарту і в Кяэрику, починаючи з 1964 року.
Основою школи стала дослідницька програма (парадигма), яка дозволяє генерувати нові знання, шукати нові факти, вирішувати конкретні завдання.
Серед її обов’язкових елементів виділимо метафізичні парадигми, символічні узагальнення, загальний науковий мову, подібні способи вирішення конкретного завдання, методи дослідження.
Для наукової школи – напрямку не характерна рутинна створення, застосування, передачі знань. У ній є колективна творчість, взаємне збагачення новими науковими фактами та знаннями.
