Країна чудової і драматичної історії – так про неї кажуть історики. І дійсно, за XII століть свого існування вона пройшла через багато – пошук релігії, навали, війни, смуту, палацові перевороти, перебудову… Кожен з цих етапів залишив шрам, в першу чергу – на життя народу…
Нижче представлені умовні назви періодів історії Росії:
- Стародавня Русь, IX-XIII ст. Його часто називають періодом Київської Русі.
- Татаро-монгольське іго, XIII-XV ст.
- Московське царство, XVI-XVI ст.
- Російська імперія, XVIII – початок XX ст.
- СРСР, початок – кінець XX ст.
- З 1991 р. почався період Російської Федерації, в якому зараз і живемо.
А тепер про все детальніше. Розберемо детально, але коротко основні періоди історії Росії.
Починалося все так…
Ні, це зовсім не перший період історії Росії, а тільки передумови для нього. Отже…
В 6-7 століттях з великих рівнин Східної Європи слов’янські племена рушили в Північне Причорномор’я. У долини Дону і Дніпра. Це були хлібороби-язичники поклонялися сонцю, блискавки, вітру.
Поступово стали утворюватися і міста: Київ, Чернігів, Новгород, Ярославль. Племінні вожді й князі займалися звичайними для того періоду справами: воювали з сусідами – кочовими племенами печенігів і хозар, воювали один з одним і безжально гнобили і оббирали своїх підданих. Поступово рівень чвар і міжусобиць ставав все більш і більш відчутним, і новгородські старійшини звернулися до варягів – так тоді слов’яни називали скандинавських вікінгів – зі словами: «Земля наша велика і багата, але порядку в ній немає. Йдіть княжити і володіти нами».
Взялися наводити порядок 3 варязьких князя: Синеус, Трувор і Рюрик. Нові князі заснували, по суті, держава Русь. А варязько-слов’янський народ, що населяв ці землі, став називатися російською.
З цього і починається 1 період історії Росії.
Правління Рюрика
Рюрик став засновником династії Рюриковичів, що правили в Росії кілька століть. Сам він очолював новоспечений держава з 862 по 879 рік.
Після смерті Рюрика на деякий час влада перейшла до опікуна його сина Олега. Він за недовгі роки правління (з 879 по 912) встиг захопити Київ і зробити його столицею Русі. Після чого Російська держава стало називатися Київською Руссю. Це держава зміцніла настільки, що дружина Олега захопила столицю Візантії Константинополь або, як його називали росіяни, Царгород.
Після смерті Олега недовго панував (з 912 по 945 рік) син Рюрика, Ігор. Він був убитий збунтувалися від немислимих поборів древлянами – сусіднім васальним плем’ям. Ольга, дружина Ігоря, жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. Але взагалі, була правителькою вельми освіченої. Ольга сиділа на троні з 945 по 957 рік і навіть прийняла християнство, за що згодом була зарахована до лику найбільш шанованих святих.
Нова релігія
Язичництво вже не підходило Київської Русі – досить сильного і сучасній державі. Треба було вибирати монотеїстичну релігію. І князю Київському Володимиру (980-1015), онука Ольги, були представлені на вибір релігії 3:
- Християнство в римській і православних традиціях.
- Мусульманство.
- Іудаїзм, який сповідували правителі могутнього в той час Хазарського царства.
Князь Володимир прийняв історичне рішення. Він вибрав православ’я – релігію Візантії. І цей вибір став доленосним для Росії на весь час її подальшої історії.
Хрещення Русі – одна з найбільш значущих подій у першому періоді історії Росії: почалося з 988 року, проходило воно непросто. Найбільш наполегливі хранителі язичницької віри нещадно знищувалися. Багатьох довелося хрестити, як кажуть, «вогнем і мечем». Однак більша частина населення прийняла спокійно нову віру.
Царство Володимира в Російській історії вважається світлим і радісним сторінкою – кращим часом Київської Русі.
Нові закони
Після смерті Володимира на якийсь час престол зайняв його син Ярослав (1019-1054), прозваний, і не без підстави, Мудрим. Він створив перший звід законів «Руська правда». Покровительствував вченим, архітекторам та іконописців. Вів продуману економічну політику.
Після Ярослава один за одним ставали правителями його сини і внуки, що ворогували один з одним. Країна розпалася на безліч князівств.
Історики вважають, що Київська Русь припинила своє існування в 12 столітті – з цього моменту починається 2 період історії Росії.
Життя під ярмом
В цей час на території Монголії, Сибіру і Північного Китаю утворилася могутня войовнича держава на чолі з видатним полководцем Чингісханом. З кочових племен монголів і татар він створив армію з жорсткою організацією, залізною дисципліною і збройну небаченою досі облогової технікою. Смертельною хвилею це військо прокотилося по просторах Азії і рушило до Європи. Незважаючи на відчайдушний опір деяких руських князів, монголо-татарські орди захопили весь простір Давньої Русі, всюди сіючи смерть, дим пожарищ, насильство. Однак татаро-монгольські завойовники зберегли владу лояльних по відношенню до себе князів і не переслідували православну церкву, що залишилася зберігачем культури і головним об’єднуючим фактором для російського народу.
Поступово у татаро-монгольських завойовників і руських князівств встановлювався якийсь баланс сил і інтересів. Другий період в розвитку історії Росії тривав близько двох століть.
Визвольні перемоги
Новгородський князь Олександр Невський (1252-1264), перебуваючи у васальній залежності від завойовників і продовжуючи платити їм данину, зумів двічі перемогти війська католицького лицарського ордену – на берегах Неви і на льоду Чудського озера.
Князь Олександр Невський (князь Новгородський, Великий князь Київський, Великий князь Володимирський, полководець, святий Російської православної церкви) потім був зарахований до лику святих і став ніби символом перемоги православного руського війська над католицькими лицарськими орденами. Вважається одним з святих покровителів Росії.
Нова столиця Київської Русі
І ось, непримітне спочатку невеличке Московське князівство (спочатку доля Великого князівства Володимирського) під управлінням розумних і розважливих правителів поступово стає центром тяжіння інших земель Руських. Взагалі, з дня свого заснування Московська держава протягом багатьох століть постійно розширювалося, приєднуючи до себе все нові і нові землі. І знаєте, до якого періоду історії Росії відноситься цей час? До Московського царства XVI – XVI ст., яке з роками зміцніло настільки, що онук першого Московського князя Івана Калити – князь Дмитро (1359-1389) – зумів зібрати багатотисячне військо і рушити його назустріч загону татар, очолюваних полководцем Мамаєм.
Битва на березі Дону – на Куликовому полі – перетворилася на страшне криваве побоїще. І закінчилося перемогою російської раті. І хоча ще довгі роки після цього Русь платила татарським завойовником данину і знаходилася від них в васальної залежності, перемога на Куликовому полі мала величезне історичне значення. Вона засвідчила зрослу міць Росії і можливість перемагати ворога у відкритому бою.
Але взагалі, за 2 століття ярма – як стали називати татаро-монгольську окупацію згодом – Росія значною мірою втратила різні зв’язки з Заходом. Як би застигла на історичному шляху.
Так що вічний маятник в російській історії «Схід – Захід» хитнувся в бік Сходу.
Свобода!
У XV столітті Московським князем став Іван III (1462-1505), прозваний сучасниками Великим. При ньому Русь припинила платити данину татарським завойовникам. Правління Івана Великого було щасливим часом для Русі.
Він одружився на племінниці останнього Візантійського імператора Софії Палеолог і отримав двоголового орла в якості державного герба Росії. При ньому налагоджувалися зв’язки з Європою. В Росію приїжджали закордонні архітектори і будівельники. Зокрема, італійські майстри, які разом з російськими зодчими відбудували Російський Кремль.
При ньому нарешті з’явилася ідея Російської держави. Вона була підтверджена історичною реальністю, а також відображена у свідомості громадян країни, які стали розуміти, що їхня країна – Росія. І це не тільки країна росіян, але також, після падіння Візантійської імперії в 1453 році, центр світового православ’я.
Криваве час Івана Грозного
Роки правління Івана IV (1533-1584), що вступив на престол в 1547 році, стали одними з найбільш суперечливих і кривавих сторінок в історії Росії. Цар проводив необхідні реформи:
- Видав нове зведення законів (Судебник 1550 року).
- Упорядкував податкову систему.
- Створив добре навчене стрілецьке військо.
В результаті успішних воєн приєднав до Росії Казанське, Астраханське, а потім і Сибірське царства. Але увійшов у світову історію як Іван Грозний – кривавий тиран, відрізнявся крайньою жорстокістю. Атмосфера палацових інтриг, вбивств і підступності в поєднанні з відхиленнями у психіці (така точка зору істориків) зробили царя, як це часто буває у тиранів, одержимим манією переслідування. Йому всюди ввижалися вороги і зрадники, і він стратив цих підданих, а здебільшого – уявних ворогів, найвитонченішими способами.
Іван Грозний створив особисте військо – так званих опричників. Це були молоді люди, одягнені у все чорне і безмежно віддані цареві. Вдень вони рубали голови ворогам царьовим, наводячи жах на народ, а ночами бенкетували в тісній компанії з Іваном Грозним. Жертвами опричників стали в першу чергу боярські родини – нащадки багатьох давніх родів. Жорстокість грізного царя не знала меж. Вся країна залита кров’ю, жила у постійному страху. У припадку лютого гніву цар ударом палиці убив свого старшого сина.
Після смерті Івана IV на престол зійшов його слабовільний і нерішучий син Федір (роки правління 1584-1598). Фактично країною керував Борис Годунов – боярин, близький радник останніх російських царів з династії Рюриковичів, яка обірвалася зі смертю Федора.
З 1598 року, який вступив на престол в кінці XVI століття Борис Годунов став офіційним царем на Русі. Він правив до 1605 року справедливо і намагався реформувати життя в Росії, зміцнити державність. Це був історичний шанс Росії зробити рішучий ривок у своєму розвитку. Але реформаторів на Русі ніколи не любили…
Навала лжецарів
В народі ходили різноманітні чутки, іноді – неймовірні. Частина з них стосувалася помер у дитинстві від нещасного випадку молодшого сина Івана Грозного, Дмитра. Цим вирішили скористатися поляки, давно мріяли захопити частину Російських земель і розширити свій вплив на сході. У Польщі з’явився чоловік, що видавав себе за дивом врятованого царевича Дмитра. На своєму шляху з Польщі в Москву Лжедмитрій отримував радість і підтримку народу, який незадоволений правлінням Годунова. Почалося так зване Смутний час. Час безвладдя і беззаконня, яке було чи не найгірше часу деспотії Івана Грозного.
Москви наповнили поляки, зрештою обурили народ. Не просидівши на троні і року, Лжедмитрій був повалений і страчений.
Царем оголосили представника відомого боярського роду Василя Шуйського (1606-1610) – і негайно країну охопило селянське повстання.
Слабка влада нового царя породила безліч претендентів на трон, підтримуваних різними силами. В Москву прийшли козацькі загони, покликані охороняти кордони країни, і підключилися до боротьби за владу.
Поляки, казахи, шведи – хто тільки не намагався встановити свій контроль над Московією. Терпіння російського народу, зрештою урвався. Він зміг згуртуватися перед обличчям зовнішньої та внутрішньої загрози. Староста Нижнього Новгорода Кузьма Мінін і князь Дмитро Пожарський скликали народне ополчення. Рушили з Новгорода на Москву. Вигнали всіх інтервентів. Це час стало фіналом для періоду історії Росії, відомого як «Московська держава».
Романови, на старт!
Був обраний новий російський цар Михайло із роду бояр Романових (1613-1645). Так народилася нова династія російських монархів, і стартував новий період в історії Росії. Однак до імперії ми ще не добралися… Адже це було за Петра I. А поки…
У період правління Михайла Романова і його сина – царя Олексія (1645-1676) – російський народ отримав мирну передишку. В останній третині XVII століття Росія досягла політичної стабільності, певного економічного добробуту і навіть розширила свої кордони.
Щоб вижити і зайняти своє місце у світі, Росії в XVII столітті потрібна була термінова модернізація. Як би підкоряючись зову історії, з’явився чоловік, якого можна сміливо назвати генієм – це був цар Петро I (1682-1725). Він поставив метою свого життя просування Росії в число провідних європейських держав.
Але повернемося на кілька років назад. Після смерті батька – царя Олексія – на троні сиділа сестра Софія, головною опорою якої були загони стрільців. Своєрідна гвардія, яка захищала традиційні підвалини.
Петро розправився з ними дуже жорстко і навіть сам рубав голови стрільцям на Красній площі біля Московського Кремля. У боротьбі з консервативною, чіпляється за старі традиції боярською опозицією він не пожалів навіть свого власного сина Олексія, відправивши його на страту. Однак Петро був жорстокий тільки з тими, хто був перешкодою у виконанні його сверхидей – поставити Росію в ряд провідних європейських країн.
Він повністю змінив життя в країні:
- Поїхав в Європу з численною свитою, яку змушував вчитися ремеслу, інженерній справі, економіці, звичаям.
- Направляв синів дворян на навчання в Європу.
- Наказав зголити боярам бороду, дам одягнути в декольтовані сукні і проводити бали за європейським зразком. Еліта суспільства – правлячий клас – повністю змінилася, навіть зовні. Соціальна історія Росії періоду імперії була надзвичайно насиченою.
- Сам, правда, під чужим ім’ям, якийсь час працював теслею, щоб опанувати корабельне справу.
- З допомогою молодих купців створив нову промисловість, що забезпечує армію зброєю.
- Вів війни зі шведами, турками, знову зі шведами, щоб приєднати нові території, а головне, забезпечити країні вихід до моря. Адже досі Російське держава не мала своїх портів ні на Чорному, ні на Балтійському морях.
Мало того, на березі Балтики, в диких місцях, де були тільки ліси й болота, він збудував нову столицю Російської імперії – місто Санкт-Петербург, який став для Росії «вікном в Європу».
Петро займає особливе місце в Російській історії. Він залишив після себе абсолютно нову країну. Сама історія тепер поділена на 2 періоди: допетровська Росія і післяпетровський Росія.
Палацові перевороти
Після смерті Петра і в 1725 році наступає так звана епоха палацових переворотів в історії Росії. Періоди правління імператорів обмежуються часом, угодним гвардії.
Спочатку імператрицею на 2 роки (1725-1727) стала Катерина I Олексіївна – дружина Петра. Потім влада на 3 роки (1727-1730) перейшла до внука Петра – Петра II Олексійовича. А потім на 10 років (1730-1740) гвардійці посадили на престол племінницю Петра – Ганну Иоановну. Фактично цей період керував країною її фаворит – жорстокий Ернст Бірон.
Після смерті Анни на недовгий час (1740-1741) імператором оголошують немовляти Івана VI Антоновича, регентство при якому здійснювала його мати Ганна Леопольдівна – племінниця Анни Іоанівни. Її успішно повалила гвардія і посадила на престол дочка Петра, Єлизавету (1741-1761), у якої не було дітей. Після її смерті престол перейшов до племінника, Петра III Федоровича (1761-1702). Він одружився на німецькій принцесі Софії Серпень Фредеріка Ангальт-Цербтской, що отримала в Росії ім’я Катерина. Зрештою, гвардійці скинули Петра III, а на трон посадили Катерину.
У підсумку за 75 років після Петра в Росії змінилося 7 правителів.
Золотий вік Російської імперії
Роки правління Катерини II називають Золотим століттям. При ній Росія продовжила шлях, позначений Петром – країна воювала як на Заході, так і на Півдні. Низка російсько-турецьких воєн в результаті приєднала до Росії Крим і Північне Причорномор’я, відкривши вихід до теплих водах Середземного моря.
Після кількох поділів Польщі до складу Росії увійшли: Литва, Білорусь, західні області України.
Слідом за Московським університетом, відкритим ще при Єлизаветі, завдяки Катерині Великій і в столичному Санкт-Петербурзі з’являється кілька навчальних закладів.
Катерина II була ліберально налаштована. Називала підданих не рабами, а вільними людьми. Правда, селянське повстання (1773-1775) під проводом Степана Пугачова так налякало імператрицю, що вона згорнула свої ліберальні проекти. Зокрема, новий звід законів.
Катерина, вважаючи сина Павла і (1796-1801) не дуже розумним юнаком, під час свого правління навіть близько не підпускала його до трону. Тому, дорвавшись до влади, він почав викорінювати всяке «вільнодумство». Запровадив жорстку цензуру, забороняв російським підданим вчитися за кордоном, а іноземцям вільно в’їжджати в Росію. Він розірвав дипломатичні відносини з Англією і відправив 40 полків донських козаків на завоювання Індії. При цьому у них не було ні карт, ні плану дій. В результаті змови, в якій брав участь син Павла Олександр, він був повалений і убитий.
Новим імператором став Олександр і (1801-1825). Він почав правління з скасування указів батька. Повернув із заслання невинно постраждалих. І взагалі був налаштований проводити різноманітні ліберальні реформи. При ньому вперше імперська Росія починає вести оборонну війну проти Франції.
Недалеко від Москви біля селища Бородіно (1812) відбулася знаменита битва, в результаті якої жодній з сторін не вдалося здобути вирішальну перемогу.
З проникнувшими в країну ідеями змін напружено боровся імператор Микола I Павлович (1825-1855). За 30 років свого правління він створив ідеальну, абсолютну монархію. Авторитарне мислення позначалося і на зовнішній політиці. Почавши чергову російсько-турецьку війну, Микола зіткнувся з протидією європейських держав. Пов’язані союзницькими зобов’язаннями з Туреччиною, з Османською імперією, Англія і Франція направили свої війська в Чорне море, в результаті чого завдали Росії принизливу поразку. Це затягнуло Росію в чергову кризу.
Миколи I змінює на престолі його син Олександр II (1855-1881). Його правління пов’язано з відміною кріпосного рабства в країні (1861). Ця подія стала одним із найважливіших в соціальній історії Росії періоду імперії. Саме тому Олександр ІІ увійшов в історію як цар-визволитель».
Новий монарх активно здійснював реформи:
- Судову.
- Військову.
- Земську.
Однак кому вони здалися занадто серйозними, а комусь- недостатніми. Цар опинився під перехресним вогнем консерваторів і лібералів. У 1881 році в результаті замаху на березі Катерининського каналу він був убитий.
Загрози тероризму змусили Олександра III (1881-1894) оселитися подалі від Петербурга, у добре охоронюваному Гатчинському палаці. Його правління можна охарактеризувати як перемогу консерватизму – реформи припинилися, дії деяких ліберальних законів було обмежено.
Напередодні СРСР
Зміна 19 і 20 століття – перехідний час між основними періодами в історії Росії. Імперію змінить Союз… Скоро…
Мабуть, самим нещасним російським царем став син Олександра III – Микола II (1894-1917). Він обтяжувався тим, що народився спадкоємцем. Його лякала перспектива стати імператором.
Суспільство прагнуло змін, а після програної війни з Японією на Далекому Сході стався перший робочий бунт, який перейшов в революцію. Повстання вдалося придушити. Наляканий цар впадав у крайнощі.
Неосвічена, бідна і голодна здебільшого країна в 1914 році вступає у війну на боці Англії і Франції з Німеччиною та Австро-Угорською імперією. Солдати – вчорашні селяни – не розуміли, за що вони борються. Плюс до всього, погане оснащення армії, невдоволення, голод зробили свою справу – породили повстання в Санкт-Петербурзі.
В результаті останній російський цар з династії Романових відрікається від престолу. Можна сказати, що з цього моменту починається Радянський період в історії Росії.
Радянська смута
До влади прийшов тимчасовий уряд, сформований з представників різних партій. Змучене війною населення брало революційні погляди. З-за кордону повернулися представники екстремістських і терористичних організацій, які раніше перебували в підпіллі.
Однією з таких була «Марксистська угруповання комуністів-більшовиків», очолювана Володимиром Ульяновим (Леніним). Вони зухвало захопили владу в Петербурзі. Зайняли, практично без єдиного пострілу, Зимовий палац, де знаходився тимчасовий уряд, і заарештували його членів.
Громадянська війна
З 1917 по 1920 рік в країні йшла Громадянська війна. В результаті перемогли більшовики. З 1920 року вони починають будувати лежить в руїнах країні «суспільство щастя» – комунізм. Ця ідеологія стане головним для Радянського періоду історії Росії.
Ленін робить рішучий крок і впроваджує нову економічну політику (НЕП), яка дозволила державі перетворитися за пару років – з’явилися продукти, одяг і навіть предмети розкоші. Це дратувало кардинальних більшовиків.
Після смерті Леніна в 1924 році влада все рішучіше захоплює Йосип Джугашвілі, відомий більше під псевдонімом Сталін (1924-1953). Він взяв під контроль таємну поліцію ЧК. Затіяв низку гучних процесів проти практично всіх лідерів більшовиків, які керували революцією. З 1929 року повністю контролює країну. Знищує кулаков, захоплює землі і створює колгоспи.
На епоху Сталіна випала II Велика Вітчизняна війна (1941-1945) . Ця одна з найчорніших сторінок цього періоду в історії Росії.
В результаті недовгої боротьби за владу, після ліквідації міністра державної безпеки Лаврентія Берії в 1953 році до влади приходить прагматик Микита Хрущов. Він був суперечливим керівником – пропонував засіяти поля кукурудзою, на засіданні Ради Безпеки ООН стукав черевиком по трибуні; однак при ньому був запущений перший супутник, а також здійснив перший у світі політ в космічний простір космонавт Гагарін. Перший з радянських керівників відвідав Америку. При ньому відбулася «хрущовська відлига», яка дозволила ліберальні погляди в мистецтві. Він обіцяв знищити і закопати в землю Америку, і він же, у хвилини просвітління, вирішив позбутися панування партійної номенклатури. За що і був цією самою номенклатурою усунений від влади у 1964 році.
Кермо влади країною взяла в свої руки група змовників на чолі з Леонідом Брежнєвим (1964-1982). Роки його правління прийнято називати епохою застою. Тривала конфронтація із Заходом. Холодна війна то набирала обертів, то спадала. Економіка була орієнтована на продаж сировинних товарів, що призвело її до кризи. Брежнєв помер в 1982 році.
Уряд висунув йому на зміну колишнього керівника служби безпеки впливового Юрія Андропова (1982-1984), а потім, після його смерті, ще одного літнього керівника Костянтина Черненко (1984-1985), який також невдовзі помер.
До влади прийшов більш молодий правитель – Михайло Горбачов (1985-1991), який енергійно взявся за справу. Швидко поміняв керівництво партії і держави і став проводити реформи. Був оголошений так званий курс на перебудову суспільного і державного життя країни.
Ліберальні реформи Горбачова викликали незадоволення консервативних кіл. У 1991 році вони задумали вчинити переворот. Однак путч зазнав поразки, т. до змовники не мали будь-якого плану дій по зміні життя країни в кращу сторону. Тим не менш переворот фактично залишив країну без уряду, чим скористалися сміливці голови національних республік – відокремилися і отримали незалежність від Росії.
Парадокс в тому, що повернувся з тріумфом в Москву Горбачов залишився президентом колишнього Союзу, а новим президентом Росії став Борис Єльцин (1991-1999).
Наш час – Новий час
Все, що відбувається в нашій країні з 1991 року, віднесено до періоду новітньої історії Росії.
А тепер повернемося до Єльцина… До плюсів його політики приписують відсутність конфронтації з брак республіками і консервативними політичними опозиціями. А також демократичний стиль правління, свободу слова. Проте консерватори виступали проти. Це призвело до збройного заколоту 1993 року. Тим не менш першому президенту вдалося без репресій впоратися з ситуацією.
Коли здавалося, що все погане позаду, в країні вибухнула фінансова криза, що закінчився дефолтом – банкрутство, втрата вкладів у банках, зупинка роботи підприємств… Все це могло призвести до нової революції. Але в історії свої плани.
Єльцин призначає собі в наступники колишнього офіцера комітету безпеки Володимира Путіна (2000-2008, 2012 – теперішній час). Спочатку Путін продовжував політику Єльцина, але з часом став проявляти все більшу самостійність. Саме він врегулював конфлікт в Чечні.
У 2008 році, згідно конституції, Путін передав повноваження новообраному президенту Дмитру Медведєву, а сам зайняв пост прем’єр-міністра. Однак в 2012 все знову змінилося… Сьогодні пост президента РФ займає Ст. Ст. Путін.
Ось такі вони, якщо бути коротким, спокійні і хвилюючі історичні періоди в історії Росії.
