Золотий вік Російської імперії
Роки правління Катерини II називають Золотим століттям. При ній Росія продовжила шлях, позначений Петром – країна воювала як на Заході, так і на Півдні. Низка російсько-турецьких воєн в результаті приєднала до Росії Крим і Північне Причорномор’я, відкривши вихід до теплих водах Середземного моря.
Після кількох поділів Польщі до складу Росії увійшли: Литва, Білорусь, західні області України.
Слідом за Московським університетом, відкритим ще при Єлизаветі, завдяки Катерині Великій і в столичному Санкт-Петербурзі з’являється кілька навчальних закладів.
Катерина II була ліберально налаштована. Називала підданих не рабами, а вільними людьми. Правда, селянське повстання (1773-1775) під проводом Степана Пугачова так налякало імператрицю, що вона згорнула свої ліберальні проекти. Зокрема, новий звід законів.
Катерина, вважаючи сина Павла і (1796-1801) не дуже розумним юнаком, під час свого правління навіть близько не підпускала його до трону. Тому, дорвавшись до влади, він почав викорінювати всяке «вільнодумство». Запровадив жорстку цензуру, забороняв російським підданим вчитися за кордоном, а іноземцям вільно в’їжджати в Росію. Він розірвав дипломатичні відносини з Англією і відправив 40 полків донських козаків на завоювання Індії. При цьому у них не було ні карт, ні плану дій. В результаті змови, в якій брав участь син Павла Олександр, він був повалений і убитий.
Новим імператором став Олександр і (1801-1825). Він почав правління з скасування указів батька. Повернув із заслання невинно постраждалих. І взагалі був налаштований проводити різноманітні ліберальні реформи. При ньому вперше імперська Росія починає вести оборонну війну проти Франції.
Недалеко від Москви біля селища Бородіно (1812) відбулася знаменита битва, в результаті якої жодній з сторін не вдалося здобути вирішальну перемогу.
З проникнувшими в країну ідеями змін напружено боровся імператор Микола I Павлович (1825-1855). За 30 років свого правління він створив ідеальну, абсолютну монархію. Авторитарне мислення позначалося і на зовнішній політиці. Почавши чергову російсько-турецьку війну, Микола зіткнувся з протидією європейських держав. Пов’язані союзницькими зобов’язаннями з Туреччиною, з Османською імперією, Англія і Франція направили свої війська в Чорне море, в результаті чого завдали Росії принизливу поразку. Це затягнуло Росію в чергову кризу.
Миколи I змінює на престолі його син Олександр II (1855-1881). Його правління пов’язано з відміною кріпосного рабства в країні (1861). Ця подія стала одним із найважливіших в соціальній історії Росії періоду імперії. Саме тому Олександр ІІ увійшов в історію як цар-визволитель».
Новий монарх активно здійснював реформи:
- Судову.
- Військову.
- Земську.
Однак кому вони здалися занадто серйозними, а комусь- недостатніми. Цар опинився під перехресним вогнем консерваторів і лібералів. У 1881 році в результаті замаху на березі Катерининського каналу він був убитий.
Загрози тероризму змусили Олександра III (1881-1894) оселитися подалі від Петербурга, у добре охоронюваному Гатчинському палаці. Його правління можна охарактеризувати як перемогу консерватизму – реформи припинилися, дії деяких ліберальних законів було обмежено.
