Великі походи відносяться до відомих історичних подій, які супроводжували військові дії правителів різних країн і ставили метою завоювання земель в Європі, Азії та інших регіонах. У всі епохи людство займалося перерозподілом і захопленням нових територій сусідніх селищ, міст і країн. І навіть у XXI столітті така тема користується популярністю, але тепер вже у читачів, що захоплюються стилем фентезі. Прикладом може бути книга, написана Р. А. Михайловим, «Великий Похід», яка вийшла у світ у 2017 р.
Завоювання Карла Великого
В Європі в VIII столітті, в період раннього Середньовіччя, існувало кілька регіонів, де жили прабатьки сучасних європейців. Серед них найбільшими були Візантія і держава франків. Останнє існувало з V століття і спочатку розташовувався на території сучасної Франції, її столицею було місто Аахен.
Пізніше в ході воєн були приєднані регіони Бельгії, Голландії, деяких областей Німеччини, Австрії та Італії. Більшість земель було завойовано королем Карлом (742-814), який отримав прізвисько «Великий» ще за життя.
Завойовницькі походи Карла проходили в 770-810 рр.:
- проти Лангобардського королівства, що завершилися у 774 р. приєднанням до держави франків території між Римом і Альпами;
- підпорядкування Баварії (787);
- похід проти племен західних слов’ян велетов (789) і завоювання земель сучасної Польщі;
- війна з Аварським каганатом (791-803), розташованих на землях від Адріатичного до Балтійського моря, включаючи частину Польщі і України;
- похід на арабів в 778-810 і створення Іспанської марки на Піренеях;
- один з найбільш кровопролитних походів Карла Великого — кампанія проти язичницьких племен саксів (772-804), які проживали на території нинішньої Німеччини.
У грудні 800 р. папа Лев III дарував Карлу Великому імперську корону, в результаті з’явилася назва імперії франків. Після його смерті престол був успадкований його сином Людовіком I, який згодом розділив між правління 3 синами. Це послужило початком формування великих європейських держав: Франції, Німеччини та Італії.
Хрестові походи
За даними істориків, епохою Хрестових походів прийнято вважати період з кінця XI і до початку ХІІ ст. Перші їх учасники називали себе пілігримами, прочанами й учасниками священної дороги. Вперше економічна причина такого військового походу була визначена папою Урбаном в 1095 р. як завоювання багатих земель на Сході для примноження християнського населення світу, яке через збільшення кількості Європа вже не могла прогодувати. Релігійною метою походів Римсько-католицька церква проголосила недопущення зберігання Гробу Господнього в руках невірних.
Перший Великий хрестовий похід почався в серпні 1096 р., у ньому брали участь кілька тисяч простих людей. По дорозі багато померли від хвороб та злиднів, і до Константинополя дійшло дуже мало паломників. З ними турецька армія розправилася швидко. Весною 1097 р. основне військо хрестоносців прийшло в Малу Азію. По дорозі вони захоплювали міста, встановлюючи свою владу, після чого їх населення стало кріпаками у лицарів.
В результаті першого походу позиції католиків зміцнилися, але виявилися неміцними. Вже у XII ст. в результаті опору мусульманських народів князівства і держави хрестоносців впали, а в 1187 р. Єрусалим відвоював Святу землю разом з зберігався там Гробом Господнім.
Знову організовані походи Христового воїнства не приносили відчутних результатів. Так, під час Четвертого хрестового походу (1204) було пограбовано Константинополь, заснована Латинська імперія, однак вона проіснувала до 1261 р. В 1212-1213 рр. було організовано паломництво дітей віком від 12 років, більша частина яких загинула в дорозі. Залишилися дійшли до Генуї і Марселя, де загинули від голоду, потонули під час перевезення на кораблях або були захоплені в рабство.
Всього на Схід було скоєно 8 походів: останній був у бік народів Прибалтики, де були організовані нові міста хрестоносців Рига, Ревель, Виборг і ін. внаслідок насильницького поширення католицького віросповідання зона проживання їх розширилася, з’явилися духовно-рицарські ордени. Але також відбулося і посилення конфронтації між мусульманами, з’явилося агресивний рух джихаду як протест проти насильницьких дій хрестоносців.
Походи чингізидів по Руській землі
Великий західний похід монгольського війська на Русь, Булгар та Європи почався восени 1236 р. з розгрому Булгара і заняття територій приволзько-уральських поселень і народів (мордви, саксины, вотяки тощо). Армія чингізидів у складі 4 тис. воїнів і командирів вирішила йти далі на половецькі степи і в Європу. Серед командирів були відомі історичні особистості: Батий, Субудай та ін.
Першими були підкорені народи Великої Угорщини, яка розташовувалася, за даними істориків, між Уралом і Волгою. У 1237 р. монголи повністю знищили Волзьку Болгарію, взявши багато полонених і зруйнувавши понад 60 міст. Ті, кому вдалося врятуватися, пішли в ліси і вели партизанську війну. Після підпорядкування племен комі і мордвинов монголи впритул підійшли до кордонів Русі, яка в той період була розділена на безліч незалежних дрібних князівств.
Монголи спочатку намагалися домовитися з князями Рязані, вичікуючи настання зими. Як тільки річки скував лід, величезна маса татар обрушилася на місто. Через роз’єднаності князі не змогли домовитися з сусідніми містами (Чернігів та Володимир) про допомогу, і через кілька днів облоги Рязань перетворилася на згарище.
Після цього монголи звернули свої інтереси на Володимиро-Суздальське князівство. В бою під Коломной на рубежах загинуло майже все російське військо. Потім були послідовно зруйновані міста Володимир, Суздаль, Ростов, Торжка та ін. Потім впали Переяславське і Чернігівське князівства після багатоденної облоги. Взяття Чернігова відбулося в жовтні 1239 р. за допомогою метальних машин.
У 1240 р. хан Батий не кинув своє оновлене і свіже військо на Київ, який був узятий після штурму. Далі шлях монголів пройшов у західному напрямку і перемістився на Волинь і Галичину. Місцеві князі при наближенні війська просто втекли в сусідні Угорщину і Польщу.
Завоювання монголами Європи
До зими 1241 р. татари вийшли на межі Західної Європи. Почавши наступне наступ Великого походу, монголи перейшли Ріку і захопили Сандомир, Ленчицу і підійшли до Кракова. Місцеві воєводи, хоча і встигли об’єднати сили, але зазнали поразки, і місто було взято після облоги.
У цей час польські князі стали збирати загальнонаціональне ополчення поблизу Вроцлава, в який також увійшли полиці з Верхньої та Нижньої Сілезії, південної Польщі. Їм на допомогу рухались німецькі лицарі і чеські дружини. Однак монголо-татари виявилися швидше і повністю розгромили Вроцлав, перейшовши річку Одер. Наступну перемогу вони здобули над армією Генріха Благочестивого, убивши його самого і всіх баронів.
Південна група монголів рушила в цей час в Угорщину, знищивши на шляху кілька міст і селищ. Однак далі військо на чолі з ханом Батиєм зіткнулося з сильним опором місцевих військ, які переважали їх за чисельністю. При переході через річку Шайо вони зіткнулися з королівськими латниками, які спочатку здобули над ними верх. На наступний ранок монголи підготувалися ретельно, встановивши метальні машини і понтонних мостах перебравшись на інший берег, вони оточили табір угорців, багатьох убили, інші встигли втекти у Пешт. Пізніше армія монголів взяла і це місто, завершивши завоювання Угорщини.
Перед військами чингизов змогли встояти тільки деякі німецькі міста, Пресбург (Братислава) та інші поселення Словаччини.
У 1242 р. монголи самі припинили навала, що було пов’язано з необхідністю їх повернення на батьківщину та участі у виборах нового верховного хана замість померлого Угедея. Одна з решти частин під проводом Кадана залишилася з метою полону короля Угорщини, який в цей час втік зі своєю родиною на острів Трау. Монголи не змогли переправитися через протоку і тому вирушили у південному напрямку, знищивши кілька міст у Боснії та Сербії.
Міста Котор, Дривасто і Свач стали останніми на шляху армії Кадана. На них і закінчився Великий монгольський похід на Європу: хан вирішив з військом повернутися до себе на батьківщину, по дорозі пройшовши через Болгарію і половецькі степи. Жителі європейських країн ще кілька століть відчували жах лише від однієї згадки монголів.
Походи на Новгород
Самий перший великий похід на території Російської держави отримав таку назву після приборкання Новгорода Іваном III, який почав княжити в 1462 р. Виростаючи в атмосфері злоби і віроломства, Іван став обережним, холодним і розважливим правителем, який ставив перед собою мету об’єднання князівств в одну державу. Самими сильними долями в ті часи були Новгород і Твер.
Торговий і багатий місто Великий Новгород, керований Народним віче, вважався незалежним від інших князівств. В період об’єднання східних руських областей навколо Москви, а південно-західних – з Литвою, жителі міста користувалися своїм становищем. Новгородська вольниця, місцеві розбійники і ушкуйники завдавали відчутної шкоди торговцям, везе товар до Москви.
Похід Івана III на Новгород відбувся в 1477, коли московські війська обложили місто, намагаючись підкорити людей голодом і хворобами. До січня 1478 р. сили обложених були на межі, тому місцевий владика разом з боярами і новгородськими купцями прийшли до Івана і присягнули йому на вірність.
Наступний похід на Великий Новгород стався в епоху правління Івана Грозного, в 1569 р. Після доносу про те, що новгородці хочуть перейти на бік Польщі, цар прийшов в лють. Війська були спрямовані на «бунтівний» місто, по дорозі вони вбивали і грабували усіх підряд, починаючи від Твері і до Новгорода. У січні 1570 р. дружина Івана Грозного увійшла в місто, захопила скарбницю, взяла під варту всіх священиків, знатних панів і купців, опечатавши їх майно.
Після прибуття царя більшість з них було забито до смерті, а владика Пімен позбавлений сану і засланий в ув’язнення. Іван Грозний разом з сином вершив суд над усіма захопленими жителями, піддаючи їх тортурам і вбиваючи цілими сім’ями. За декілька тижнів загинуло 1,5 тис. новгородців, з них 200 дворян з домочадцями, 45 дяків з сім’ями і т. д.
Азовські походи Петра I
Великий російський цар Петро I зробив чимало політичних змін в країні. Російсько-турецька війна була розпочата в період регентського правління царівни Софії Олексіївни. Азовські походи Петра Великого (1695-1696) стали її продовженням. Причиною початку військових дій було назріле рішення про усунення постійної загрози з боку Кримського ханства, набіги військ якого спустошували південні області Росії.
В цей період з боку Туреччині набув чинності заборона для руських купців на перевезення вантажів через Азовське і Чорне моря, що створювало труднощі для поставки товарів. Ключовим стратегічним пунктом противника була Азовська фортеця, розташована в гирлі річки Дон. За умови взяття її російські війська змогли б закріпитися на берегах Азова і взяти під свій контроль акваторію Чорного моря. Це в майбутньому дозволяло примножити кількість морських торгових шляхів, що справило б позитивний вплив на розвиток економіки країни.
Молодий цар Петро I, який до цього відточував свої стратегічні військові здібності на потішних полицях, хотів перевірити їх у реальних бойових діях. Для першого походу він зібрав майже 31 тис. осіб і 150 гармат. Облога Азова почалася в червні і тривала кілька місяців, однак успіху не мала, незважаючи на велику чисельну перевагу військ. У турецькому гарнізоні налічувалося 7 тис. осіб. Після двох невдалих штурмів фортеці в серпні і вересні російські війська понесли втрати. 2 жовтня облога була знята.
Продовження облоги Азова
Другий азовський похід Петра Великого, який почався після більш ретельної підготовки і обліку попередніх помилок, відбувся навесні 1696 р. Задовго до початку бойових дій за указом царя були влаштовані верфі у Воронежі та прилеглих містах, на яких будувалися військові судна (2 кораблі, 23 галери, 4 брандерів і ін) під керівництвом запрошених австрійських майстрів-корабельників.
Кількість сухопутних військ нараховувала 70 тис. і складалося з стрільців, солдатів і запорізьких козаків, кінноти з калмиков, 200 гармат і близько 1300 різних судів. В кінці травня флотилія російських кораблів вийшла в Азовське море і заблокувала фортеця, відрізавши її від прийшов на допомогу турецького флоту.
З боку противника гарнізон фортеці був посилений за рахунок 60 тис. татар, які розташувалися недалеко від Азова. Однак всі їх вилазки з табору були відбиті російськими козаками. 19 липня після сильних артилерійських обстрілів, турецький гарнізон здався, а потім росіяни зайняли фортецю Лютих недалеко від гирла Дону.
Після руйнування Азовську фортецю було вирішено не відновлювати, а для морської бази було визначено місце на мисі Таганьем, де через 2 роки було засновано місто Таганрог.
Велике посольство (1697-1698)
Наступним рішенням молодого царя стало проведення мирної дипломатичної місії в країни Європи для розширення коаліції держав проти Туреччини. Після успішного завершення азовських походів Велике було відправлено посольство з Москви на чолі з Ф. Лефортом, Ф. Головіним у складі 250 чоловік. Петро I вирішив брати участь у ньому, але інкогніто — під ім’ям ” урядника Петра Михайлова.
Метою дипломатів, які відвідали Польщу, Францію, Пруссії, Англії і Австрії, було ознайомлення з економічним та державним пристроями європейських країн, вивчення практики виробництва зброї і кораблів, закупівля озброєння і залучення фахівців для роботи в Росії. Після вивчення політичної обстановки з’ясувалося, що країни Європи не зацікавлені у війні з Туреччиною.
Тому Петро I прийняв рішення почати війну за вихід у Балтійське море і повернути таким чином древні руські землі прибережних територій Фінської затоки. Для цього були проведені переговори з Данією, Саксонією і Польщею, які стали союзниками у війні Росії проти Швеції.
Щоб закріпити результати воєнних і дипломатичних дій Росії в азовських походах та Великому посольстві, а також убезпечити південні кордони держави, цар направив до Туреччини місію на чолі з О. Украинцевым. Після довгих переговорів було укладено мирну угоду терміном на 30 років, за яким узбережжі Азова разом з Таганрогом вже належало Росії. Наступним кроком молодого царя стало оголошення війни з Швецією.
Похід китайських комуністів
Створена в 1921 р. Китайська комуністична партія існувала невеликими групами в декількох провінціях, кожній з яких керували свої генерали, ворогували між собою. Інша партія Китаю — Гоміньдан (революційно-демократична) — зав’язала тісні взаємини з урядом Радянського Союзу.
За підтримки СРСР Гоміньдан і комуністи створили альянс, при активній участі останніх чисельність компартії збільшилася до 1925 р. до 60 тис. членів. Розстановка сил змінилася після смерті лідера Гоміндану Сунь Ятсена. Йому на зміну прийшов генерал Чан Кайші, який в 1926 р. здобув безкровну перемогу в перевороті в р. Кантон і став проводити політику розмежування з комуністами.
В березні 1927 р. в Шанхаї робітники, очолювані комуністами, взяли владу в свої руки. Але тут втрутилися військові представники західноєвропейських держав, які проживали в місті: вони наказали Кайші придушити комуністичний заколот. В результаті дії китайських найманців і угруповань загинули сотні робітників, а компартія і профспілки були заборонені. Терор проти китайських комуністів по всій країні забрав життя 400 тис. осіб.
Що залишилися в живих стали організовувати з сільських регіонах угруповання, поступово завойовуючи все нові землі. На чолі одного з них — “Повстання” осіннього врожаю — став Мао Цзедун. До початку 1930-х рр. територія Радянських районів Китаю становила 4 % від площі країни, була організована Червона армія для її захисту.
У 1930-1933 роках Чан Кайші намагався з допомогою воєнізованих походів захопити Радянський район, поступово оточуючи його в кільце військами та вогневими точками (блокгаузами). У комуністів залишився єдиний шлях: прорватися через оточення.
Розвідкою було встановлено «слабка ланка» на одній з ділянок кордону, і вночі війська Червоної армії змогли прорвати оборону і покинути територію Центрального району. Це і стало початком великого походу китайських комуністів і Червоної армії. Вихід з оточення здійснювався групами на декількох ділянках укріплень.
Центральна колона комуністів змогла прорвати гоминьдановскую оборону, завдавши противнику великі втрати. Через 2 місяці Червона армія, пройшовши 500 км по гірських дорогах, змогла перемогти і останню смугу «неприступних» укріплень ворога. Потім комуністи захопили міста Ліпін, Цзуньи і Гуйчжоу, чиї жителі зустріли їх з привітністю.
Пост головного комісара зайняв Мао Цзедун, який і очолив подальший похід. Їх метою був перехід через річку Янцзи. На шляху їх переслідували гоміньданівська війська і нальоти авіації.
Війська Чан Кайші намагалися перешкодити просуванню Червоної армії через річки, знищивши переправи і поставивши на березі військові гарнізони, однак комуністи встигли перейти на інший берег по наполовину разобранному мосту над р. Даду і з’єдналися з четвертою групою армії в прикордонному районі. Після цього було вирішено розділитися на 2 групи: одна буде воювати проти гоминьданцев, інша — проти японців. Проте деякі частини так і не змогли дістатися до потрібних регіонів і повернули назад. Останній бій відбувся недалеко від кордону Радянського району. Кілька колон комуністів після важких боїв змогли з’єднатися з основними силами армії.
Великий похід комуністів завершився тільки в жовтні 1935 р. За цей час Червоною армією було пройдено 10 тис. км, в живих залишилося 7-8 тис. осіб.
У XXI столітті в честь пам’ятних подій своєї історії 2 липня 2017 р. Китай запустив найпотужнішу ракету «Чанчжен-5» (у перекладі з китайського «Великий похід-5») з космодрому Вэнчан. Проте поставлене завдання ракета-носій не змогла виконати. З технічних причин вивести на орбіту супутник «Шицзянь» не вдалося із-за проблем після запуску. Попередній пуск в листопаді 2016 пройшов вдало: було доставлено 25 т вантажу на станцію. У планах учених — виведення зонда на тимчасову орбіту Марса і Землі.
Великий похід або Загублені землі
Тема військових походів і завоювань триває в наш час в літературі. Популярний у багатьох читачів, що захоплюються книгами в стилі фентезі, роман Р. А. Михайлова з такою назвою був випущений в 2017 р. і є продовженням серії «Світ Вальдиры» (частина 8). Сюжет побудований на підготовці та описі плавання флотилії з тисячі бойових кораблів до стародавнього материка Зар’грааду. У романі Михайлова «Великий похід» описані захоплюючі пригоди, які чекають на шляху мореплавців. Не кожен з них зможе пройти всі важкі випробування і витримати довгу дорогу. На сцену також вийдуть і загадкові особистості, які мають свої політичні амбітні плани. Роман «Великий похід або Загублені землі», за відгуками читачів, містить багато батальних сцен, які майстерно вписані у віртуальний світ фантазії письменника.
