Аналіз вірша Лермонтова Листок
Образ листка, що символізує изгнанничество, отримав широке поширення серед творів європейської та російської літератури ще у вісімнадцятому столітті, в епоху романтизму.
Тема самотнього мандрівника, шукає тепла й притулку, має відображення і в інших творах Лермонтова: «Хмари», «Парус», «Скеля», «Гілка Палестини», «Мцирі», «Виходжу один я на дорогу». Однак, найбільш яскраво мотив самотнього мандрівника відображений в образі дубового листка саме у вірші «Листок».
Вірш «Листок» було написано Михайлом Юрійовичем Лермонтовим на останньому році життя, у 1841. Його сміливо можна віднести до творів філософської лірики з елементами пейзажу.
Конструктивні особливості вірша Лермонтова Листок
Конструктивні особливості твору такі: п’ять строф, чотири з яких – чотиривірші, а остання строфа представлена у формі восьмивірша. Трехсложный розмір, застосований Лермонтовим, зустрічається досить нечасто, і являє собою пятистопный амфибрахий. При цьому, у вірші використано два види римування – суміжний і перехресний.
Твір є автобіографічним. Це стає очевидним ще за останніми рядками першої строфи вірша. Через образ листка показана доля самого автора, який в свій час опинився вигнанцем Батьківщини, і був відправлений у заслання на Кавказ, де знаходиться Чорне море. Тут, біля Чорного моря, зростає молода і красива чинара, біля коріння якої він сподівається знайти притулок.
Протиставлення зовнішніх і внутрішніх якостей (антитеза) дубового листка і зеленої чинари є основою вірша. Молода чинара звикла жити в радості й спокої, не знаючи бід і негараздів. Вона має хороші взаємовідносини з оточуючими її морем, сонцем і вітром, в той час як до листка вони налаштовані вороже: палюче сонце висушило його, вітер, що перетворився в буру, гнав його до самого Чорного моря, а саме море не залишило шансів на порятунок.
У часи, коли чинара насолоджувалася спокоєм і гармонією, листок піддавалася всіляким випробуванням долі. Він готовий поділитися з чинарой цікавими історіями, що сталися з ним за часів мандрівок і поневірянь. Однак, «морська цар-дівиця» залишається байдужою, її не цікавить і не турбує доля малознайомого їй листка. Вона дуже примхлива і розпещена, їй не знайомі почуття жалості і співчуття. Тому чинара вирішує прогнати листок. Цей момент є кульмінаційним, так як тут відбувається повний крах надій листка на світле майбутнє, і він так і залишається знедолених і самотнім.
Така ж ситуація сталася і з самим Лермонтовим: на батьківщині творчість Михайла Юрійовича було затребувано, автор був любимо і шануємо, у нього були шанувальники і сподвижники. На Кавказі його твори не користуються попитом в силу відмінностей у менталітеті. Лермонтов залишається незрозумілим і чужим для місцевого народу, і відчуває тугу, самотність і розгубленість.
