Чехов Ювілей читати текст

Жарт в одній дії

Дійові особи

Шипучин Андрій Андрійович, голова правління N-ського Товариства взаємного кредиту, нестарий чоловік, з моноклем.

Тетяна Олексіївна, його дружина, 25 років.

Хирин Кузьма Миколайович, бухгалтер банку, старий.

Мерчуткина Настасія Федорівна, стара в салопі.

Члени банку. Службовці банку.

Дія відбувається у N-ському Банку взаємного кредиту.

Кабінет голови правління. Наліво двері, ведуча в контору банку. Два письмових столи. Обстановка з претензією на вишукану розкіш: оксамитова меблі, квіти, статуї, килими, телефон. – Опівдні.

 

Хирин один; він у валянках.

Хирин (кричить у двері). Надішліть взяти в аптеці валеріанових крапель на п’ятнадцять копійок та наказали принести в директорський кабінет свіжої води! Сто разів вам говорити! (Йде до столу.) Зовсім замучився. Пишу вже четверту добу і очей не смыкаю; від ранку до вечора пишу тут, а від вечора до ранку – вдома. (Кашляє.) А тут ще запалення у всьому тілі. Зноб, жар, кашель, ноги ломить і в очах отакі… вигуки. (Сідає.) Наш кривляка, цей мерзотник, голова правління, сьогодні на загальних зборах буде читати доповідь: “Наш банк в сьогоденні і в майбутньому”. Який Гамбетта, подумаєш… (Пише.) Два… один… один… шість… нуль… сім… шість… нуль… один… шість… Йому хочеться пустити пил, а я ось сиди й працюй для нього, як каторжний!.. Він у цей доповідь одній тільки поезії напустив і більше нічого, а от я цілісінький день на рахунках клацай, чорт би його душу рвав!.. (Клацає на рахунках.) Терпіти не можу! (Пише.) Значить, один… три… сім… два… один… нуль… Обіцяв нагородити за праці. Якщо сьогодні все минеться благополучно вдасться окуляри втерти публіці, то обіцяв золотий жетон і триста нагородних… Побачимо. (Пише.) Ну, а якщо труди мої пропадуть даром, то, брат, не стягни… Я людина запальна… Я, брат, під гарячу руку можу і злочин вчинити… Так!

За сценою шум і оплески. Голос Шипучина: “Дякую! дякую! Зворушений!” Входить Шипучий. Він у фраку і білій краватці; в руках тільки що піднесений йому альбом.

Шипучин (стоячи в дверях і звертаючись в контору). Цей ваш подарунок, дорогі товариші, я буду зберігати до самої смерті як спогад про щасливі дні мого життя! Так, милостиві государі! Ще раз дякую! (Посилає повітряний поцілунок і йде до Хирину.) Мій дорогий, мій почтеннейший Кузьма Миколайовичу!

Весь час, поки він на сцені, службовці зрідка входять з паперами для підпису і йдуть.

Хирин (встаючи). Маю Честь привітати вас, Андрій Андрійович, з п’ятнадцятирічної річницею нашого банку і бажаю, щоб…

Шипучин (міцно тисне руку). Дякую, мій любий! Дякую! Для сьогоднішнього знаменного дня, заради ювілею, думаю, можна і поцілуватися!..

Цілуються.

Дуже, дуже радий! Спасибі вам за службу… за все, за все спасибі! Якщо мною, поки я маю честь бути головою правління цього банку, зроблено що-небудь корисне, то цим я зобов’язаний перш за все своїм товаришам по службі. (Зітхає.) Так, батечку, п’ятнадцять років! П’ятнадцять років, не будь я Шипучин! (Жваво.) Ну, що моя доповідь? Посувається?

Хирин. Так. Залишилося всього п’ять сторінок.

Шипучин. Чудово. Отже, до трьох годин буде готовий?

Хирин. Якщо ніхто не перешкодить, то закінчу. Дрібниці залишилося.

Шипучин. Чудово. Чудово, чи я Шипучин! Загальні збори буде чотири. Будь ласка, голубчику. Дайте-но мені першу половину, я проштудирую… Дайте швидше… (Бере доповідь.) На цей доповідь я покладаю величезні надії… Це моє profession de foi* або краще сказати, мій феєрверк… Феєрверк, не будь я Шипучин! (Сідає і про себе читає доповідь.) Втомився я, однак, пекельно… Вночі у мене був припадочек подагри, весь ранок провів у турботах і побігеньках, потім ці хвилювання, овації, ця ажитація… втомився!

* (сповідання віри (фр.).)

Хирин (пише). Два… нуль… нуль… три… дев’ять… два… нуль… Від цифр в очах зелено… Три… один… шість… чотири… п’ять… (Клацає на рахунках.)

Шипучин. Теж неприємність… Сьогодні вранці була у мене ваша дружина і знову скаржилася на вас. Казала, що вчора ввечері ви за нею і за своячкою з ножем ганялися. Кузьма Миколайовичу, на що це схоже? Ай-ай!

Хирин (суворо). Насмілюся заради ювілею, Андрій Андрійович, звернутися до вас з проханням. Прошу вас, хоча б з поваги до моїх каторжних роботах, не втручайтеся в моє сімейне життя. Прошу!

Шипучин (зітхає). Неможливий у вас характер, Кузьма Миколайовичу! Людина ви прекрасний, поважний, а з жінками тримайте себе, як який-небудь Джек. Право. Не розумію, за що ви їх так ненавидите?

Хирин. А я от не розумію, за що ви їх так любите?

Пауза.

Шипучин. Службовці піднесли зараз альбом, а члени банку, як я чув, хочуть піднести мені адресу і срібний жбан… (Граючи моноклем.) Добре, не будь я Шипучин! Це не зайве… Для репутації банку необхідна певна помпа, чорт візьми! Ви чоловік, вам, звичайно, відомо… Адреса складав я сам, срібний жбан купив теж я сам… Ну, і обкладинка для адреси сорок п’ять рублів, але без цього не можна. Самі б вони не здогадалися. (Оглядається.) Обстановочка-то яка! Що за обстановка! От кажуть, що я дріб’язковий, що мені потрібно, щоб тільки замки біля дверей були почищені, щоб службовці носили модні краватки та біля під’їзду стояв товстий швейцар. Ну, ні, добродії мої. Замки дверей і товстий швейцар – не дрібниця. Вдома у себе я можу бути міщанином, їсти і спати по-свинськи, пити запоєм…

Хирин. Прошу, будь ласка, без натяків!

Шипучин. Ах, ніхто не натякає! Який у вас неможливий характер… Так от я й кажу: вдома у себе я можу бути міщанином, парвеню і слухатися своїх звичок, але тут все повинно бути en grand*. Тут банк! Тут кожна деталь повинна імпонувати, так сказати, і мати урочистий вигляд. (Піднімає з підлоги папірець і кидає її в камін.) Заслуга моя саме в тому, що я високо підняв репутацію банку!.. Велике діло – тон! Велике, не будь я Шипучий. (Оглянувши Хирина.) Дорогий мій, кожну хвилину сюди може з’явитися депутація від членів банку, а ви у валянках, в цьому шарфі… в якомусь піджаку дикого кольору… Могли б надіти фрак, ну, нарешті, чорний сюртук…

* (на широку ногу (фр.).)

Хирин. Для мене здоров’я дорожче ваших членів банку. У мене запалення всього тіла.

Шипучин (хвилюючись). Але погодьтеся, що це безлад! Ви порушуєте ансамбль!

Хирин. Якщо прийде депутація, то я можу сховатися. Не велика біда… (Пише.) Сім… один… сім… два… один… п’ять… нуль. Я і сам заворушень не люблю… Сім… два… дев’ять… (Клацає на рахунках.) Терпіти не можу заворушень! От добре б ви зробили, якщо б не запрошували сьогодні на ювілейний обід дам…

Дивіться також:  Чехов Аптекарка читати текст

Шипучин. Дурниці якісь…

Хирин. Я знаю, ви для шику напустите їх сьогодні повну залу, але, дивіться, вони вам все справа зіпсують. Від них всякий шкоду і безлад.

Шипучин. Навпаки, жіноче суспільство підносить!

Хирин. Так… Ваша дружина, здається, освічена, а в понеділок минулого тижня таке випалила, що я потім два дні тільки руками розводив. Раптом при сторонніх запитує: “чи Правда, що у нас в банку чоловік накупив акцій Дряжско-Пряжского банку, які впали на біржі? Ах, мій чоловік також турбується!” Це при сторонніх-то! І навіщо ви откровенничаете з ними, не розумію! Хочете, щоб вони вас під кримінал підвели?

Шипучин. Ну, досить, досить! Для ювілею це все занадто похмуро. До речі, ви мені нагадали. (Дивиться на годинник.) Зараз має приїхати моя супружница. В суті, варто було б з’їздити на вокзал, зустріти її, бідолаху, але немає часу… і втомився. Зізнатися, я не радий їй! Тобто я радий, але для мене було б приємніше, якби вона ще дня два пожила у своєї матері. Вона вимагає, щоб я сьогодні провів весь вечір з нею, а між тим у нас сьогодні передбачається після обіду маленька екскурсія… (Здригається.) Однак, у мене вже починається нервова дрож. Нерви напружені, що досить, здається, найменшої дрібниці, щоб я розплакався! Ні, треба бути міцним, не будь я Шипучин!

Входить Тетяна Олексіївна, ватерпруфе і з дорожньої сумочкою через плече.

Шипучин. Ба! Легкий на помині!

Тетяна Олексіївна. Милий! (Біжить до чоловіка, тривалий поцілунок.)

Шипучин. А ми тільки що про тебе говорили!.. (Дивиться на годинник.)

Тетяна Олексіївна (захекавшись). Скучив? Здоровий? А я ще вдома не була, з вокзалу прямо сюди. Треба тобі розповісти багато, багато… не можу утерпеть… Роздягатися я не буду, я на хвилинку. (Хирину.) Привіт, Кузьма Миколайовичу! (Чоловікові.) Вдома у нас все гаразд?

Шипучин. Всі. А ти за цей тиждень поповніла, покращала… Ну, як з’їздила?

Тетяна Олексіївна. Чудово. Кланяються тобі мама і Катя. Василь Андрійович велів тебе поцілувати. (Цілує.) Тітка прислала тобі банку варення, і все сердяться, що ти не пишеш. Зіна веліла тебе поцілувати. (Цілує.) Ах, якщо б ти знав, що було! Що було! Мені навіть страшно розповідати! Ой, що було! Але я бачу по очах, що ти мені не радий!

Шипучин. Навпаки… Мила… (Цілує.)

Хирин сердито кашляє.

Тетяна Олексіївна (зітхає). Ах, бідна Катя, бідна Катя! Мені її так шкода, так шкода!

Шипучин. У нас, мила, сьогодні ювілей, будь-яку хвилину може з’явитися сюди депутація від членів банку, а ти не одягнена.

Тетяна Олексіївна. Правда, ювілей! Вітаю, панове… Бажаю вам… Значить, сьогодні збори, обід… Це я люблю. А пам’ятаєш той прекрасний адресу, яку ти так довго складав для членів банку? Його сьогодні будуть тобі читати?

Хирин сердито кашляє.

Шипучин (збентежено). Мила, про це не говорять… Право, їхала додому.

Тетяна Олексіївна. Зараз, зараз. В одну хвилину розповім і поїду. Я тобі все з самого початку. Ну… Коли ти мене провів, я, пам’ятаєш, сіла поруч з тієї повної дамою і стала читати. У вагоні я не люблю розмовляти. Три станції все читала і ні з ким жодного слова… Ну, настав вечір, і такі, знаєш, пішли всі похмурі думки! Навпроти сидів молодий чоловік, нічого собі так, недурненький, брюнет… Ну, розговорилися… Підійшов моряк, потім студент якийсь… (Сміється.) Я сказала їм, що я не заміжня… Як вони за мною доглядали! Базікали ми до самої півночі, брюнет розповідав жахливо смішні анекдоти, а моряк все співав. У мене захворіла груди від сміху. А коли моряк – ах, ці моряки! – коли моряк дізнався випадково, що мене звуть Тетяною, то знаєш, що він співав? (Співає басом.) Онєгін, я приховувати не стану, я шалено люблю Тетяну!.. (Сміється.)

Хирин сердито кашляє.

Шипучин. Однак, Танюша, ми заважаємо Кузьмі Николаичу. Їдь додому, мила… Після…

Тетяна Олексіївна. Нічого, нічого, нехай і він послухає, це дуже цікаво. Я зараз закінчу. На станцію виїхав за мною Сергій. Підвернувся тут якийсь молодий чоловік, податний інспектор, здається… нічого собі, славненький, особливо очі… Сергій представив його, і ми поїхали втрьох… Погода була чудова…

За сценою голоси: “не Можна! Не можна! Що вам завгодно?”

 

Входить Мерчуткина.

Мерчуткина (у дверях, відмахуючись). Чого хапаєте? Ось ще! Мені самого треба!.. (Входить, Шипучину.) Маю Честь, ваше превосходительство… Дружина губернського секретаря, Настасія Федорівна Мерчуткина-с.

Шипучин. Що вам завгодно?

Мерчуткина. Зволите бачити, ваше превосходительство, чоловік мій, губернський секретар Мерчуткин, був хворий п’ять місяців, і поки він лежав удома і лікувався, йому без всякої причини відставку дали, ваше превосходительство, а коли я пішла за його платнею, то вони, зволите бачити, взяли і відняли з його платні двадцять чотири рубля тридцять шість копійок. За що? – питаю. “А він, кажуть, з товариської каси брав і за нього інші ручалися”. Як же так? Хіба він міг без моєї згоди брати? Так не можна, ваше превосходительство! Я жінка бідна, тільки і годую сім’ю мешканцями… Я слабка, беззахисна… Від всіх образу терплю і ні від кого доброго слова не чую.

Шипучин. Дозвольте мені… (Бере від неї прохання і читає його стоячи.)

Тетяна Олексіївна (Хирину). Але потрібно спочатку… минулого тижня раптом я отримую лист від мами. Пише, що сестрі Каті зробив пропозицію якийсь Грендилевский. Прекрасний, скромний молодий чоловік, але без усяких засобів і ніякого певного положення. Та на біду, уявіть собі, Катя захопилася ним. Що тут робити? Мама пише, щоб я негайно приїхала і вплинула на Катю…

Хирин (суворо). Дозвольте, ви мене збили! Ви – мама так Катя, а я ось збився і нічого не розумію.

Тетяна Олексіївна. Оце важливість! А ви слухайте, коли з вами дама говорить! Чому ви сьогодні такий сердитий? Закохані? (Сміється.)

Шипучин (Мерчуткиной). Дозвольте, проте, як же це? Я нічого не розумію…

Тетяна Олексіївна. Закохані? Ага! Почервонів!

Шипучин (дружині). Танюша, мабуть, мила, на хвилинку в контору. Я зараз.

Тетяна Олексіївна. Добре. (Іде.)

Шипучин. Я нічого не розумію. Очевидно, ви, добродійко, не туди потрапили. Ваше прохання по суті зовсім до нас не належить. Ви потрудіться звернутися в те відомство, де служив ваш чоловік.

Мерчуткина. Я, батюшка, в п’яти місцях вже була, ніде навіть прохання не прийняли. Я вже втратила голову, та, спасибі, зятю Борису Матвеичу, напоумив вас сходити. “Ви, каже, матуся, зверніться до пана Шипучину: вони впливова людина, все можуть…” Допоможіть, ваше превосходительство!

Дивіться також:  Чехов Пропозицію читати текст

Шипучин. Ми, пані Мерчуткина, нічого не можемо для вас зробити. Зрозумійте ви: ваш чоловік, наскільки я можу судити, служив у військово-медичному відомству, а наша установа абсолютно приватна, комерційна, у нас банк. Як не зрозуміти цього!

Мерчуткина. Ваше превосходительство, а що мій чоловік хворий був, у мене лікарське свідоцтво є. Ось воно, будьте ласкаві подивитися…

Шипучин (роздратовано). Чудово, я вірю вам, але, повторюю, це до нас не належить.

За сценою сміх Тетяни Олексіївни; потім чоловічий сміх.

Шипучин (глянувши на двері). Вона там заважає службовцям. (Мерчуткиной.) Дивно і навіть смішно. Невже ваш чоловік не знає, куди звертатися?

Мерчуткина. Він, ваше превосходительство, у мене нічого не знає. Зарядив одне: “не твоє діло! пішла геть!” та й все тут…

Шипучин. Повторюю, добродійко: ваш чоловік служив у військово-медичному відомству, а тут банк, установа приватна, комерційна…

Мерчуткина. Так, так, так… Розумію, батюшка. В такому випадку, ваше превосходительство, накажіть видати мені хоч п’ятнадцять рублів! Я згодна не все відразу.

Шипучин (зітхає). Уф!

Хирин. Андрій Андрійович, отак я ніколи доповіді не скінчу!

Шипучин. Зараз. (Мерчуткиной.) Вам не втолкуешь. Та зрозумійте ж, що звертатися до нас з подібним проханням так само дивно, як подавати прохання про розлучення, наприклад, в аптеку або в пробірну намет.

Стук у двері. Голос Тетяни Олексіївни: “Андрій, можна увійти?”

(Кричить.) Постривай, мила, зараз! (Мерчуткиной.) Вам не доплатили, але ми-то тут при чому? І до того ж, пані, у нас сьогодні ювілей, ми зайняті… і може сюди ввійти хто-небудь зараз… Вибачте…

Мерчуткина. Ваше превосходительство, пожалійте мене, сироту! Я жінка слабка, беззахисна… Замучилася до смерті… І з мешканцями сперечайся, і за чоловіка клопочи, і по господарству бігай, а тут ще зять без місця. Шипучин. Пані Мерчуткина, я… Ні, вибачте, я не можу з вами говорити! У мене навіть голова закрутилася… Ви нам заважаєте, і час даремно втрачаєте… (Зітхає, убік). Ось пробка, не будь я Шипучин! (Хирину.) Кузьма Миколайовичу, поясніть, що ви, будь ласка, пані Мерчуткиной… (Махає рукою і йде на дошці.)

Хирин (підходить до Мерчуткиной. Суворо). Що вам завгодно?

Мерчуткина. Я жінка слабка, беззахисна… На вигляд, може, я міцна, а якщо розібрати, так в мені жодної жилочки немає здорової! Ледве на ногах стою і апетиту зважилася. Каву сьогодні пила і без жодного задоволення.

Хирин. Я вас питаю, що вам завгодно?

Мерчуткина. Накажіть, батюшка, видати мені п’ятнадцять рублів, а решта хоч через місяць.

Хирин. Але ж вам, здається, було сказано російською мовою: тут банк!

Мерчуткина. Так, так… А якщо потрібно, я можу медичне свідоцтво уявити.

Хирин. У вас на плечах голова чи що?

Мерчуткина. Миленький, адже я за законом прошу. Мені чужого не потрібно.

Хирин. Я вас, мадам, питаю: у вас голова на плечах чи що? Ну, чорт мене забирай зовсім, мені ніколи з вами розмовляти! Я зайнятий. (Вказує на двері.) Прошу!

Мерчуткина (здивований). А гроші як же?..

Хирин. Одним словом, у вас на плечах не голова, а от що… (Стукає пальцем по столу, потім собі по лобі.)

Мерчуткина (образившись). Що? Ну, нічого, нічого… Своїй дружині постукай… Я губернська секретарка… Зі мною не дуже!

Хирин (розлютившись, впівголоса). Геть звідси! Мерчуткина. Але, але, але… Не дуже!

Хирин (напівголосно). Якщо ти не підеш цю секунду, то я за двірником пошлю! Геть! (Топочет ногами.)

Мерчуткина. Нічого, нічого! Не боюся! Бачили ми таких… Свердловина!

Хирин. Здається, за все своє життя не бачив огидніша… Уф! Навіть в голову вдарило… (Важко дихає.) Я тобі ще раз кажу… Чуєш! Якщо ти, стара потвора, не підеш звідси, то я тебе на порох зітру! У мене такий характер, що я можу з тебе на весь вік каліку зробити! Я можу вчинити злочин!

Мерчуткина. Собака гавкає, вітер носить. Не злякалася. Бачили ми таких.

Хирин (в розпачі). Бачити її не можу! Мені погано! Я не можу! (Іде до столу і сідає.) Напустили баб повний банк, не можу я писати доповіді! Не можу!

Мерчуткина. Я не чуже прошу, а своє, за законом. Бач, срамник! У службовому місці у валянках сидить… Мужик…

Входять Шипучин і Тетяна Олексіївна.

Тетяна Олексіївна (входячи за чоловіком). Поїхали ми на вечір до Бережницким. На Каті було голубенькое фуляровое плаття з легким мереживом і з відкритою шийкою… Їй дуже до лиця висока зачіска, і я її сама причесала… Як одяглася і причесалась, ну просто чарівність!

Шипучин (вже з мігренню). Так, так… чарівність… Зараз можуть прийти сюди.

Мерчуткина. Ваше превосходительство!..

Шипучин (понуро). Що ще? Що вам завгодно?

Мерчуткина. Ваше превосходительство!.. (Вказує на Хирина.) Ось це, ось самий… ось цей постукав себе пальцем по лобі, а потім по столу… Ви веліли йому моя справа розібрати, а він насміхається і всякі слова. Я жінка слабка, беззахисна…

Шипучин. Добре, добродійко, я розберу… прийму міри… Йдіть… після!.. (Убік). У мене подагра починається!..

Хирин (підходить до Шпильці чину, тихо). Андрій Андрійович, накажіть послати за швейцаром, нехай її в три шиї прожене. Адже це що таке?

Шипучин (злякано). Ні, ні! Вона вереск підніме, а в цьому будинку багато квартир.

Мерчуткина. Ваше превосходительство!..

Хирин (сумним голосом). Але адже мені доповідь треба писати! Я не встигну!.. (Повертається до столу.) Я не можу!

Мерчуткина. Ваше превосходительство, коли ж я отримаю? Мені нині гроші надобны.

Шипучин (в сторону, з обуренням). За-ме-ча-тель-але підла баба! (Їй м’яко.) Добродійко, я вже вам казав. Тут банк, установа приватна, комерційна…

Мерчуткина. Зробіть милість, ваше превосходительство, будьте батьком рідним… Якщо медичного свідоцтва мало, то я можу і з ділянки посвідчення уявити. Накажіть видати мені гроші!

Шипучин (тяжко зітхає). Уф!

Тетяна Олексіївна (Мерчуткиной). Бабуся, вам же кажуть, що ви заважаєте. Яка ви, право.

Мерчуткина. Красуня, матінка, поклопотатися за мене нікому. Одне тільки звання, що п’ю і їм, а каву нині пила без всякого задоволення.

Шипучин (в знемозі, Мерчуткиной). Скільки ви хочете отримати?

Мерчуткина. Двадцять чотири рубля тридцять шість копійок.

Шипучин. Добре! (Дістає з гаманця 25 руб. і подає їй.) Ось вам двадцять п’ять рублів. Беріть і… йдіть!

Хирин сердито кашляє.

Мерчуткина. Уклінно дякую, ваше превосходительство… (Ховає гроші.)

Тетяна Олексіївна (сідаючи біля чоловіка). Однак мені пора додому… (Подивившись на годинник.) Але я ще не закінчила… одну хвилиночку кончу і піду… Що було! Ой, що було! Отже, поїхали ми на вечір до Бережницким… Нічого собі, весело було, але не особливо… Був, звичайно, і Катін вздыхатель Грендилевский… Ну, я з Катею поговорила, поплакала, вплинула на неї, вона тут же на вечорі пояснювалася з Грендилевским і відмовила йому. Ну, думаю, все владналося якнайкраще: заспокоїла маму, Катю врятувала і тепер сама можу бути спокійна… Що ж ти думаєш? Перед самою вечерею йдемо ми з Катею по алеї і раптом… (Хвилюючись.) І раптом чуємо постріл… Ні, я не можу говорити про це холоднокровно! (Обмахується хусткою.) Ні, не можу!

Дивіться також:  Чехов Гриша читати повний текст

Шипучин (зітхає). Уф!

Тетяна Олексіївна (плаче). Біжимо до альтанки, а там… там лежить бідний Грендилевский… з пістолетом в руці…

Шипучин. Ні, я цього не винесу! Я не винесу! (Мерчуткиной.) Вам що ще потрібно?

Мерчуткина. Ваше превосходительство, не можна моєму чоловікові знову вступити на місце?

Тетяна Олексіївна (плачучи). Вистрілив собі в серце… ось тут… Катя впала без почуттів, бідолаха… А він сам страшенно злякався, лежить і… і просить послати за доктором. Незабаром приїхав доктор і… і врятував нещасну…

Мерчуткина. Ваше превосходительство, не можна моєму чоловікові знову вступити на місце?

Шипучин. Ні, я не винесу! (Плаче.) Не винесу! (Простягає до Хирину обидві руки в розпачі.) Проженіть! Проженіть, благаю вас!

Хирин (підходячи до Тетяні Олексіївні). Геть звідси!

Шипучин. Не її, а ось цю… ось цю жахливу… (вказує на Мерчуткину) ось цю!

Хирин (не зрозумівши його, Тетяні Олексіївні). Геть звідси! (Топочет ногами.) Геть пішла!

Тетяна Олексіївна. Що? Що ви? З глузду з’їхали?

Шипучин. Це жахливо! Я нещасна людина! Женіть її! Женіть!

Хирин (Тетяні Олексіївні). Геть! Искалечу! Исковеркаю! Злочин зроблю!

Тетяна Олексіївна (біжить від нього, він за нею). Та як ви смієте! Ви нахаба! (Кричить.) Андрій! Врятуй! Андрій! (Вищить.)

Шипучин (біжить за ними). Перестаньте! Благаю вас! Тихіше! Пощадіть мене!

Хирин (женеться за Мерчуткиной). Геть звідси! Ловіть! Бийте! Ріжте її!

Шипучин (кричить). Перестаньте! Прошу вас! Благаю!

Мерчуткина. Батюшки… батечки!.. (Вищить.) Батечки!..

Тетяна Олексіївна (кричить). Врятуйте! Рятуйте!.. Ах, ах… погано! Погано! (Схоплюється на стілець, потім падає на диван і стогне, як непритомна.)

Хирин (женеться за Мерчуткиной). Бийте її! Б’єте! Ріжте!

Мерчуткина. Ах, ах… батюшки, в очах темно! Ах! (Падає без почуттів на руки Шипучина.)

Стук у двері і голос за сценою: “Депутація!”

Шипучин. Депутація… репутація… окупація…

Хирин (топочет ногами). Он, чорт би мене тягав! (Засукує рукава.) Дайте мені її! Злочин можу зробити!

Входить депутація з п’яти чоловік; у фраках. У одного в руках адресу в оксамитовому палітурці, в іншого – жбан. У двері з правління дивляться службовці. Тетяна Олексіївна на дивані, Мерчуткина на руках у Шипучина, обидві тихо стогнуть.

Член банку (голосно читає). Вельмишановний і дорогий Андрій Андрійович! Кидаючи ретроспективний погляд на минуле нашої фінансової установи та пробігаючи розумовим поглядом історію його поступового розвитку, ми отримуємо надзвичайно приємне враження. Правда, в перший час його існування невеликі розміри основного капіталу, відсутність яких-небудь серйозних операцій, а також невизначеність цілей ставили руба гамлетівське питання: “бути або не бути?” і навіть лунали голоси на користь закриття банку. Але ось на чолі установи стаєте ви. Ваші знання, енергія і властивий вам такт були причиною надзвичайного успіху і рідкісного процвітання. Репутація банку… (кашляє) репутація банку…

Мерчуткина (стогне). Ох! Ох!

Тетяна Олексіївна (стогне). Води! Води!

Член банку (продовжує). Репутація… (кашляє) репутація банку піднята вами на таку висоту, що наша установа може нині змагатися з кращими закордонними установами…

Шипучин. Депутація… репутація… окупація… йшли два приятелі вечернею часом і ділову розмову вели між собою… Не кажи, що молодість згубила, що ревнощами понівечена моєї.

Член банку (продовжує збентежена). Потім, кидаючи об’єктивний погляд на сьогодення, ми, вельмишановний і дорогий Андрій Андрійович… (Знизивши тон.) В такому разі ми… Ми краще після…

Йдуть в збентеженні.

Завіса

Читати сюжет оповідання Ювілей

На самому початку повісті перед нами показана підготовка ювілейного торжества одного з банків. Працівники з особливим завзяттям готуються до свята, всі ошатні. Однак, тільки один із співробітників, Кузьма Хирин зовсім нерад, так як він вже 4-день складає доповідь для свого керівника Андрія Андрійовича Шипучина. Літній бухгалтер знаходиться у роздратованому і стомленому стані, так як був весь занурений в цифрах. Але, солідну винагороду, трохи його заспокоювало.

Несподівано виряджений начальник з подарунком від товаришів по службі. Він з подивом дивиться на Хирина, який сидить у старенькій одязі. Що ж подумає делегація правління банку, побачивши в такому вигляді його співробітника. Він цікавиться, чи готовий виступ, на що бухгалтер махає рукою і каже, що якщо йому ніхто не заважатиме, то все закінчить в строк.

Шипучин, взявши деякі листки доповіді та вивчаючи їх, розмовляє зі старим, скаржачись на проблеми у своєму житті. Він також цікавиться, чому Кузьмі не подобаються жінки. Ось і сьогодні, його дружина прийшла в банк і скаржилася Шипучину, що Хирин погрожував вбити її. Але Кузьма Миколайович попросив не втручатися в його особисті справи, і від жінок він не бачить нічого хорошого, крім шкоди. Незабаром з’являється дружина Шипучина, яка хоче розповісти, яка історія з нею тільки що відбулася. Чоловік хоче її провести, так як вона заважає співробітникові, але жінка вже говорить. Після цього входить дружина губернського секретаря Мерчуткина, умолявшая керівництво розібратися з справою. Виявляється і платні її чоловіка прибрали деяку суму грошей, які нібито він брав у борг. Насправді він хворів.

В цей час Хирин збивається з рахунку і нервує. Шипучин випроваджує дружину до працівників, щоб вона поспілкувалася там з ними. Голова банку пояснює літній жінці, що це питання їй необхідно вирішити в тому місці, де працював її чоловік. Але, старенька, не зрозумівши нічого зі сказаного, згодна, щоб їй він виплатив деяку суму. Поки вони розбиралися, Хирин був весь в обуренні, так як шум заважав йому зосередитися.

Нарешті, Шипучин, збігає з кабінету, доручивши бухгалтеру розібратися з нею. Тут же заходить знову Тетяна Олексіївна, яка продовжує свою розповідь. Хирин просить всіх покинути кімнату. Обурюючись, він тупотить ногами так, що дружина керівника втрачає свідомість. Раптом заходить делегація з привітаннями, але бачачи таку картину, залишають кабінет. П’єса вчить нас шанувати працю взаємно. Заважаючи роботі свого колеги, ми тим самим, не тільки підбиваємо його, але і показуємо свою неповагу по відношенню до нього.