Чехов Страшна ніч читати текст

Іван Петрович Панихидин зблід, притушил лампу і почав схвильованим голосом:

– Темна, безпросвітна імла висіла над землею, коли я, в ніч під Різдво 1883 року, повертався до себе додому від нині померлого друга, у якого всі ми тоді засиділися на спіритичні сеансі. Провулки, з яким я проходив, чомусь не були освітлені, і мені доводилося пробиратися майже навпомацки. Жив я в Москві, у Успіння-на-Могильцах, в будинку чиновника Трупова, стало бути, в одному з найглухіших місцевостях Арбата. Думки мої, коли я йшов, були важкі, гнетущи…

“Життя твоє наближається до заходу… Кайся…”

Така була фраза, сказана мені на сеансі Спинозой, дух якого нам вдалося викликати. Я просив повторити, і блюдечко не тільки повторило, але ще й додала: “Сьогодні вночі”. Я не вірю в спіритизм, але думка про смерть, навіть натяк на неї наганяють мене в зневіру. Смерть, панове, неминуча, вона точна, але, тим не менш, думка про неї суперечить природі людини… Тепер же, коли мене огортав непроникний холодний морок і перед очима несамовито кружляли дощові краплі, а над головою жалібно стогнав вітер, коли я навколо себе не бачив жодної живої душі, не чув людського звуку, мою душу, наповнював невизначений і неизъяснимый страх. Я, людина вільна від забобонів, поспішав, боячись озирнутися, подивитися в сторони. Мені здавалося, що якщо я озирнусь, то неодмінно побачу смерть у вигляді привиди.

Панихидин рвучко зітхнув, випив води і продовжував:

– Цей невизначений, але зрозумілий вам страх не залишив мене і тоді, коли я, піднявшись на четвертий поверх будинку Трупова, відімкнув двері й увійшов у свою кімнату. В моєму скромному помешканні було темно. У печі плакав вітер і, немов просясь в тепло, постукував у дверцята отдушника.

“Якщо вірити Спіноза, – посміхнувся я, – то під цей плач сьогодні вночі мені доведеться померти. Моторошно, однак!”

Я запалив сірник… Шалений порив вітру пробіг по покрівлі будинку. Тихий плач звернувся до злісний рев. Десь внизу застукала наполовину зірвана ставня, а дверцята мого отдушника жалібно провизжала про допомогу…

“Погано в таку ніч безпритульним”, – подумав я.

Але не час було вдаватися до подібних роздумів. Коли на моїй сірнику синім вогником розгоралася сірка і я окинув очима свою кімнату, мені уявилося несподіване видовище жахливе… Як шкода, що порив вітру не досяг моєї сірники! Тоді, бути може, я нічого не побачив і волосся мої не стали б дибки. Я скрикнув, зробив крок до дверей і, повний жаху, розпачу, подиву, закрив очі…

Посеред кімнати стояла труна.

Синій вогник горів недовго, але я встиг розрізнити контури труни… Я бачив рожевий, мерехтливий іскорками, глазет, бачив золотий, галунну хрест на кришці. Є речі, панове, які вкарбовуються в пам’яті, незважаючи навіть на те, що ви бачили їх одну тільки мить. Так і цей труну. Я бачив його тільки одну секунду, але пам’ятаю в усіх найменших рисах. Це був гріб для людини середнього зросту і, судячи з рожевого кольору, для молодої дівчини. Дорогий глазет, ніжки, бронзові ручки – все говорило за те, що небіжчик був багатий.

Прожогом вибіг я з своєї кімнати і, не розмірковуючи, не мислячи, а тільки відчуваючи невимовний страх, понісся вниз по сходах. У коридорі та на сходах було темно, мої ноги плуталися у підлогах шуби, і як я не злетів і не зламав собі шию – це дивно. Опинившись на вулиці, я притулився до мокрого фонарному стовпа і почав себе заспокоювати. Серце моє страшно билося, дихання сперло…

Одна з слухачок припустила вогню в лампі, присунулася ближче до оповідачеві, і останній продовжував:

– Я не здивувався б, якщо б застав у своїй кімнаті пожежа, злодія, скажену собаку… Я не здивувався б, якби обвалилася стеля, провалилася підлога, потрапляли стіни… Все це природно і зрозуміло. Але як міг потрапити в мою кімнату труну? Звідки він взявся? Дорогий, жіночий, зроблений, очевидно, для молодої аристократки, – як він міг потрапити в убогу кімнату дрібного чиновника? Порожній він або всередині його – труп? Хто ж вона, ця передчасно покінчила з життям багачка, яка завдала мені такий дивний і страшний візит? Болісна таємниця!

Дивіться також:  Чехов Тяганина читати текст

“Якщо тут не диво, то злочин”, – блиснуло в моїй голові.

Я губився в здогадах. Двері під час моєї відсутності була замкнена і місце, де знаходився ключ, було відомо тільки моїм дуже близьким друзям. Не друзі поставили мені труна. Можна також припустити, що труну був принесений до мене трунарями помилково. Вони могли помилитися, схибити поверхом або дверима і внести труну не туди, куди слід. Але кому не відомо, що наші трунарі не вийдуть з кімнати, перш ніж не отримають за роботу або, принаймні, на чай?

“Духи передбачили мені смерть, – думав я. – Не вони вже постаралися до речі забезпечити мене і труною?”

Я, панове, не вірю і не вірив у спіритизм, але такий збіг може повергнути в містичне настрій навіть філософа.

“Але все це безглуздо, і я боязкий, як школяр, – вирішив я. – То був оптичний обман – і більше нічого! Йдучи додому, я був так похмуро налаштований, що не дивно, якщо мої хворі нерви побачили труну… Звичайно, оптичний обман! Що ж інше?”

Дощ бив мене по обличчю, а вітер сердито тріпав мої підлоги, шапку… Я встиг уже змерзнути і страшно промок. Потрібно було йти, але… куди? Вернуться до себе – означало б піддати себе ризику побачити труну ще раз, а це видовище було вище моїх сил. Я, не бачив навколо себе жодної живої душі, не чув жодного звуку людського, залишившись один, наодинці з труною, в якій, можливо, лежало мертве тіло, міг би втратити розуму. Залишатися на вулиці під дощем і в холоді було неможливо.

Я вирішив відправитися ночувати до одного мою Упокоеву, згодом, як вам відомо, застрелившемуся. Жив він у мебльованих кімнатах купця Черепова, що в Мертвому провулку.

Панихидин витер холодний піт, що виступив на його блідому обличчі, і, важко зітхнувши, продовжував:

– Вдома я свого друга не застав. Постукавши до нього в двері і переконавшись, що його немає вдома, я намацав на перекладині ключ, відімкнув двері й увійшов. Я скинув з себе на підлогу мокру шубу і, намацавши в темряві диван, сів відпочити. Було темно… віконної вентиляції тоскно дзижчав вітер. У печі монотонно насвистував свою одноманітну пісню цвіркун. У Кремлі вдарили до різдвяної заутрені. Я поспішив запалити сірник. Але світ не визволив мене від похмурого настрою, а навпаки. Страшний, невимовний жах опанував мною знову… Я скрикнув, похитнувся і, не відчуваючи себе, вибіг з кімнати…

В кімнаті товариша я побачив те ж, що і у себе, – труну!

Труну товариша був майже вдвічі більше мого, і коричнева оббивка надавала йому якийсь особливо похмурий колорит. Як він потрапив сюди? Що це був оптичний обман – сумніватися вже було неможливо… Не міг же в кожній кімнаті бути труну! Очевидно, то була хвороба моїх нервів, була галюцинація. Куди б я не пішов тепер, я всюди побачив перед собою страшне оселі смерті. Стало бути, я сходив з розуму, захворів чимось на зразок “гробомании”, і причину умопомешательства шукати було недовго: варто лише згадати спіритичний сеанс і слова Спінози…

“Я сходжу з розуму! – подумав я в жаху, хапаючи себе за голову. – Боже мій! Що ж робити?!”

Голова моя тріщала, ноги підкошувалися… Дощ лив, як з відра, вітер пронизував наскрізь, а на мені не було ні шуби, ні шапки. Ворочатися за ними в номер було неможливо, вище сил моїх… Страх міцно стискав мене в своїх холодних обіймах. Волосся мої встали дибки, з особи струменів холодний піт, хоча я і вірив, що то була галюцинація.

Дивіться також:  Короткий зміст розповіді Драма на полюванні Чехова

– Що було робити? – продовжував Панихидин. – Я сходив з розуму і ризикував страшно застудитися. На щастя, я згадав, що недалеко від Мертвого провулку живе мій добрий приятель, тільки нещодавно кончивший лікар, Цвинтарів, колишній зі мною в ту ніч на спіритичні сеансі. Я поспішив до нього… Тоді він ще не був одружений на багатій купчисі і жив на п’ятому поверсі будинку статського радника Цвинтарного.

У Погостова моїм нервам судилося зазнати ще нову тортуру. Піднімаючись на п’ятий поверх, я почув страшний шум. Нагорі хтось біг, сильно стукаючи ногами і ляскаючи дверима.

– До мене! – почув я роздирає душу крик. – До мене! Двірник!

І через мить назустріч мені зверху вниз по сходах мчала темна постать у шубі й пом’ятому циліндрі…

– Погостів! – вигукнув я, дізнавшись одного мого Погостова. – Це ви? Що з вами?

Порівнявшись зі мною, Цвинтарів зупинився і судорожно схопив мене за руку. Він був блідий, важко дихав, тремтів. Очі його безладно блукали, груди здіймалися…

– Це ви, Панихидин? – запитав він глухим голосом. – Але ви це? Ви бліді, наче виходець з могили… Так повно, не галюцинація?.. Боже мій… ви страшні…

– Але що з вами? На вас лиця немає!

– Ох, дайте, голубчику, перевести дух… Я радий, що вас побачив, якщо це дійсно ви, а не оптичний обман. Проклятий спіритичний сеанс… Він так засмутив мої нерви, що я, уявіть, вернувшись зараз додому, побачив у себе в кімнаті… труну!

Я не вірив своїм вухам і попросив повторити.

– Труну, справжній труну! – сказав доктор, сідаючи в знемозі на щабель. – Я не боягуз, але адже і сам чорт злякається, якщо після спіритичного сеансу натрапить в сутінках на труну!

Плутаючись і заїкаючись, я розповів докторові про труни, бачені мною…

Хвилину ми дивилися один на одного, выпуча очі і здивовано роззявивши роти. Потім, щоб переконатися, що ми не галлюцинируем, ми прийнялися щипати один одного.

– Нам обом боляче, – сказав доктор, – стало бути, зараз ми не спимо і бачимо один одного не уві сні. Стало бути, труни, мій і обидва ваші, – не оптичний обман, а щось існуюче. Що ж тепер, панове, робити?

Простоявши годину на холодній сходах і гублячись у здогадах і припущеннях, ми страшенно зимно і вирішили відкинути легкодуха страх і, розбудивши коридорного, піти з ним у кімнату доктора. Так ми і зробили. Увійшовши в номер, запалили свічку, і справді побачили труну, оббитий білою глазетом, з золотою бахромою і китицями. Коридорний побожно перехрестився.

– Тепер можна дізнатися, – сказав блідий доктор, тремтячи всім тілом, – порожній цей труну або ж… він мешкаємо?

Після довгої, зрозумілою ваганні доктор нагнувся і, зціпивши від страху й очікування зуби, зірвав з гробу кришку. Ми поглянули в труну і…

Гріб був порожній…

Небіжчика в ньому не було, але зате ми знайшли в ньому лист такого змісту:

“Милий Цвинтарів! Ти знаєш, що справи мого тестя прийшли в страшний занепад. Він заліз в борги по горло. Завтра або післязавтра прийдуть описувати його майно, і це остаточно знищить його сім’ю і мою, знищить нашу честь, що для мене дорожче всього. На вчорашньому сімейній раді ми вирішили приховати все цінне і дороге. Так як все майно мого тестя полягає в трунах (він, як тобі відомо, гробових справ майстер, найкращий у місті), то ми вирішили приховати найкращі труни. Я звертаюся до тебе, як до друга, допоможи мені, врятуй наше стан і нашу честь! В надії, що ти допоможеш нам зберегти наше майно, посилаю тобі, голубчику, один труну, який прошу заховати у себе і зберігати надалі до запитання. Без допомоги знайомих і друзів, ми загинемо. Сподіваюся, що ти не відмовиш мені, тим більше, що труну простоїть в тебе не більше тижня. Всім, кого я вважаю за наших справжніх друзів, я послав по труні і сподіваюся на їхню великодушність і шляхетність.

Дивіться також:  Чехов Студент читати текст

Люблячий тебе Іван Челюстин”.

Після цього я три місяці лікувався від розладу нервів, друг наш, зять трунаря, врятував і честь свою, і майно, і вже містить бюро похоронних процесій і торгує пам’ятниками і надгробними плитами. Справи його кепські, і щовечора тепер, входячи до себе, я все боюся, що побачу біля свого ліжка білий мармуровий пам’ятник або катафалк.

Читати сюжет оповідання Страшна ніч

Іван Петрович Панихидин – головний герой оповідання, разом зі своїми друзями, взяв участь у спіритичні сеансі, на якому вони викликали духа. Дух померлого, передбачив, що цієї ночі, Івану судилося померти, і він повинен покаятися у своїх гріхах перед неминучою загибеллю. Таке пророцтво дуже налякало героя, хоча він особливо не вірив в існування духів, Панихидин не на жарт злякався.

Повертаючись додому після сеансу, Панихидин часто озирався і вдивлявся у кожен темний куточок на вулиці, побоюючись побачити там смерть, у вигляді примари. Тієї ночі, йшов дощ і дув вітер, Іван поспішав додому, щоб зігрітися. Він жив в будинку Трупова, на четвертому поверсі. Нарешті, дійшовши до будинку, Іван з полегшенням відкрив двері своєї порожньої кімнати, морок і легкий гул з печі наводив жах, він вирішив запалити сірник. Кімната наповнилася світлом, Іван здригнувся від жаху, волосся стало дибки, биття серця почастішало, в його кімнаті стояла труна. За описом, труну призначався дівчині з багатої родини, він був рожевим із золотим хрестом на кришці. Побачивши труну, Панихидин стрімголов кинувся бігти на вулицю. Простоявши тривалий час під дощем, він обдумував побачене, вирішивши, що все це лише галюцинації, уяву зіграло з ним злий жарт, тремтячи від холоду, чи то від страху, Іван подався до свого друга на нічліг.

Дійшовши до вулиці, де живе його товариш, Іван постукав у двері, але там нікого не було, зайшовши в кімнату, його знову охопив страх. В кімнаті стояла труна, він відрізнявся від першого, за розмірами труну був більше і коричневого кольору. Не знаючи, що робити, не розуміючи, що відбувається, Панихидин згадує про свого друга, Погостове, який також був на сеансі. Погостів, зовсім недавно закінчив медичний університет, Панихидин, сподіваючись на допомогу, вирушив до нього.

Приятель жив не далеко від Мертвого провулку, в будинку статського радника. Прибувши на місце, не дійшовши до дверей, він почув як зверху хтось, ляскаючи дверима і голосно тупаючи по сходах, поспішаючи спускається вниз. Розглянувши у сутінках свого друга Погостова, Панихидин зупинив його. Схвильований товариш, задихаючись, розповів йому свою історію. Прийшовши додому, він побачив труну, з нез’ясовних причин, як він потрапив в його кімнату. Іван Петрович обімлів, і повідав одному, що в своїй квартирі він побачив труну, а потім і в домі їхнього спільного товариша.

Простоявши на вулиці близько години, чоловіки вирішують покликати коридорного, щоб він своїми тверезими очима розсудив, не галюцинація. Відчинивши двері, коридорний перехрестився і, поспішаючи покинув кімнату. На місці також стояла труна, зібравшись з думками, герої відкривають кришку труни, щоб перевірити, порожній він. До їх щастя гріб був порожній, на дні лежала записка, де їх спільний приятель просить на час зберегти цей труну у себе, поки його проблеми з боргами не вирішуватися, також він згадує, що й іншим своїм близьким друзям, він відправив по труні з такою ж запискою.