З кінця X століття і протягом наступних восьми з половиною століть на території Європи існувало потужне державне утворення, яке дістало назву Священної Римської імперії, склад якої неодноразово змінювався, але в епоху найвищого розквіту включав в себе Центральну і Північну Італію, Чехію, Угорщину, а також значну частину території Франції. З її історією пов’язане ім’я видатного політичного діяча тієї епохи – імператора Священної Римської імперії Фрідріха II, який правив у період з 1220 по 1250 рік.
Нащадок королів
Знаменитий імператор Римської імперії Фрідріх II походив з роду Гогенштауфенів, нащадки якого протягом кількох століть займали престоли різних європейських держав. Найбільш яскравим представником цієї династії був його дід – Фрідріх I Барбаросса, ім’я якого Гітлер використовував в якості кодового назви плану нападу на СРСР.
Залишив свій слід в історії і батько Фрідріха II – король Німеччини Генріх VI, засідав на троні Священної Римської імперії з 1191 за 1197 рік. Не менш родовитої була також мати майбутнього імператора Констанція Сицилійська, отримала трон цього середземноморського держави у спадок від свого батька – короля Рожера II. Таким чином, виявилося, що їх син Фрідріх Гогенштауфен, який з’явився на світ 26 грудня 1194 року, не повинен мати жодних проблем у питанні престолонаслідування. Проте все виявилося не так просто.
Монарх, народжений на площі
Справа в тому, що вороги Генріха VI заздалегідь розпустили слух, ніби його дружина Констанція, не змогла зачати протягом перших 10 років шлюбу, взагалі безплідна і, щоб отримати спадкоємця, симулює вагітність. Дитина ж, якого вона має намір видати за свого сина, буде народжений не нею, а іншою жінкою, отже, не зможе розраховувати на престол.
Родові перейми застали Констанцію в італійському місті Ези, в який вона проїжджала, прямуючи до чоловіка, воевавшему тоді на півдні країни. І ось щоб припинити домисли, вона зупинилася не в замку, а в наметі, встановленому на площі, наказавши вільно пускати до неї будь-яких міських жінок, які побажали побачити народження дитини. Більше того, коли дитина з’явилася на світ, вона винесла його з шатра і дала груди у присутності багатьох свідків, показавши, що у неї є молоко, а отже, вагітність і пологи справжні. Ось які незвичайні обставини супроводжували народження Фрідріха II – імператора Священної Римської імперії.
Раннє сирітство
У чотирирічному віці малолітньої Фрідріха Гогенштауфен проголосили королем Сицилії і вже збиралися покласти на дитячу голівку корону Німеччини, але тут раптово помер його батько Генріх VI, чим не забув скористатися інший претендент на німецький престол – рідний дядько юного спадкоємця, Філіп Швабський. До нещастя, в листопаді того ж 1198 року померла мати Фрідріха.
Залишившись сиротою, але тим не менш формально зберігши за собою право на німецький престол, хлопчик став іграшкою в руках різних політичних сил, що претендували на владу в державі. У ті роки він ще не міг самостійно протистояти тим, чиї дії викликали у нього гнівний протест, однак, за свідченням сучасників, вже тоді виявляв якості майбутнього імператора, що дозволили йому – Фрідріху 2 Гогенштауфену – увійти в число найбільш яскравих історичних осіб свого часу.
Шлюб по любові до влади
У 1208 році, коли Фрідріху ледь виповнилося 14 років, його оженили на тридцятирічної вдові угорського короля Констанцією Арагонською. Цей шлюб був не чим іншим, як політичною інтригою, влаштованої римським папою Інокентієм III. Понтифік сподівався таким чином взяти нареченого під свій контроль, посватавши йому наречену з Арагонського королівського дому, члени якого були його васалами.
Втім, такий поворот подій мав і позитивні сторони: разом з Констанцією в Палермо, де містилася резиденція нареченого, прибув її брат Альфонсо у супроводі п’ятисот лицарів, завдяки яким Фрідріху вдалося навести порядок у Сицилійському королівстві, чий трон йому належав з дитячих років.
Боротьба за римську корону
Як вже говорилося вище, Фрідріх 2 Гогенштауфен по праву народження міг претендувати на корону Німеччини та Священної Римської імперії. Першу він ледь не отримав у 1198 році, але цьому перешкодила раптова смерть батька. Престол тоді захопив його дядько Філіп Швабський, а трохи пізніше з ним розділив владу інший претендент – Оттон IV Брауншвейзький, в результаті чого Німеччиною стали правити одночасно два короля. Між ними встановилася надзвичайно жорстка конкуренція, яка закінчилася вбивством Пилипа і відлученням Оттона від церкви, що, втім, не позбавило його німецької корони.
Тим часом наближалися чергові вибори імператора Священної Римської імперії та папа Інокентій III закликав німецьких курфюрстів віддати голоси за свого ставленика – Фрідріха Гогенштауфен. У відповідь на це Оттон, також мріяв про римському престолі, на чолі численної армії вторгся в межі Сицилійського королівства і став захоплювати місто за містом, сподіваючись, нарешті, захопити і знищити свого конкурента.
Сюжет, гідний Голлівуду
Можливо, йому б це вдалося, але у вересні 1211 року прийшло повідомлення про те, що той обраний більшістю голосів, і для того, щоб коронуватися як імператор Священної Римської імперії Фрідріх 2, він зобов’язаний прибути до Німеччини. У подібній ситуації доля давала Оттона останній шанс – вбити свого ворога по дорозі. З цього моменту події почали розгортатися, як у гостросюжетному бойовику.
Фрідріх прагнув будь-якою ціною прорватися в Німеччину, а на всьому протязі шляху його підстерігали вбивці, підіслані Оттоном. Іноді вони маскувалися під служителів постоялих дворів або сільських ковалів, а іноді відкрито переслідували його численними загонами. Засідки були влаштовані навіть на важкодоступних альпійських перевалах. Майбутньому імператору доводилося відбиватися мечем і вплав долати водні перешкоди.
Однак закони жанру невблаганні – після низки самих неймовірних пригод і погонь обов’язково повинен бути хеппі-енд. Не підвів своїх шанувальників і сицилійський утікач. У грудні він благополучно дістався до німецького міста Майнца, де був коронований в кафедральному Соборі святого Мартина, який покинув вже як імператор Римської імперії Фрідріх Другий.
Ще одна коронація
Однак для повної перемоги Фрідріху необхідно було ще зійти на німецький престол, що він і зробив через рік, але для цього йому довелося продовжити боротьбу зі своїм головним супротивником – Оттоном. На щастя, той необачно вплутався в англо-французьку війну і в червні 1214 року був розбитий в битві під Бувіном. За цей бій імператор Фрідріх 2 мав усі підстави подякувати долі, оскільки після поразки його конкурент назавжди унял свої політичні амбіції.
Завдяки цьому, досить сприятливого повороту долі 24 липня того ж року він урочисто в’їхав до німецького міста Аахен, де за традицією відбувалася коронація німецьких монархів, і зайняв місце на троні засновника династії Каролінгів – Карла I Великого (748-814). Відтепер Фрідріх II Гогенштауфен отримав право носити титул короля Німеччини, правда, для цього йому знадобилося підтримка папи римського Інокентія III, якому він був змушений обіцяти новий Хрестовий похід.
Реформи в Сицилійському королівстві
Отримавши всю повноту влади, новоспечений римсько-германський король почав активну реформаторську діяльність, поширивши її спочатку лише на територію Сицилії. Там він провів у життя низку законодавчих актів, які урізали права місцевих феодалів і тим самим зміцнювали його власний вплив, чим нажив собі безліч смертельних ворогів.
Крім того, він вкрай посилив заходи, які церква приймала у боротьбі з єрессю, однак зробив це вельми своєрідно: на думку імператора Фрідріха Другого, єретиками і богоотступниками слід вважати тих, хто виступав проти його політики. Їх-то і належало відправляти на багаття в першу чергу. Втім, схильність до деспотизму не перешкодила йому здійснити і ряд прогресивних реформ, серед яких: відкриття Неаполітанського університету – першого в Європі навчального закладу, не підлеглого церкви, а також поділ країни на провінції, що дозволило поліпшити її адміністративне управління.
Невиконана обіцянка
У липні 1216 року помер римський папа Інокентій III, і його місце зайняв новий понтифік – Гонорій III, продовжив працю свого попередника щодо організації чергового, вже 5-го Хрестового походу. Метою цього масштабного і вкрай дорогого підприємства було посилення ролі католицької церкви у всіх сферах життя, а також забезпечення свого контролю над непокірною Візантією.
Як було сказано вище, заради отримання німецької корони імператор Фрідріх II дав обіцянку взяти участь у новому Хрестовому поході, але зійшовши на престол, всіма можливими шляхами ухилявся від його виконання. В результаті послані Гонорієм III війська так і не дочекалися обіцяного підкріплення, і їх військова експедиція провалилася. Всю провину за спіткало хрестоносців поразку папа поклав на Фрідріха, чого відносини між ними різко загострилися.
Однак глава церкви виявився тонким політиком і не тільки поквапився зам’яти скандал, а й зробив при цьому дуже далекоглядний хід. Справа в тому, що в 1222 році померла дружина Фрідріха – Констанція, і понтифік посватав йому 11-річну доньку єрусалимського короля Іоанна де Бриена, оскільки в цьому випадку міг реально розраховувати на організацію VI Хрестового походу. Цей шлюб відбувся в листопаді 1225 року, після чого Фрідріх Другий Гогенштауфен додав собі ще один титул, на цей раз короля Єрусалимського.
Участь у Хрестовому поході VI
Історія правління цього тонкого, але вкрай амбітного політика наповнена нескінченними чварами з головами католицької церкви. Доля по черзі зіштовхнула його з трьома з них. У 1227 році, після смерті Гонорія III, на святий престол зійшов його наступник Григорій IX, який одразу ж перейнявся організацією чергового Хрестового походу.
Не змінюючи своєї традиції, Фрідріх 2 Гогенштауфен знову наобіцяв не тільки матеріальне сприяння у справі визволення Гробу Господнього, але й своє особисте в тому участь. Однак і на цей раз вважав за краще залишитися на батьківщині. Розгніваний понтифік відлучив його від церкви. Забігаючи вперед, відзначимо, що на своєму віку цей монарх благополучно пережив три відлучення, після яких кожен раз повертався в лоно католицизму.
Черговий раз він заробив прощення в 1229 році, коли разом з учасниками VI Хрестового походу все ж вирушив на Святу землю. Його шлях пролягав через Єгипет, і там, провівши успішні переговори з султаном аль-Камілем, імператор Фрідріх 2 зумів домогтися передачі під опіку християн не тільки самого Єрусалиму, але також Назарету і Віфлеєму. Після прибуття в Храм Гробу Господнього, він поклав на свою голову корону Єрусалимського короля, змістивши з трону свого тестя Івана де Бриена, проте його правління носило лише номінальний характер.
Протистояння німецьким князям
Повернувшись з Хрестового походу і залагодивши відносини з Римом, Фрідріх II Гогенштауфен прибув до Німеччини і зіткнувся з проблемою, яка не могла не виникнути через його тривалої відсутності. Полягала вона в тому, що правління країною він доручив своєму синові Генріху, знаходився ще в юному віці і з цієї причини не користувався впливом серед місцевих князів. В результаті вони зуміли провести через рейхстаг ряд законів, що обмежували королівську владу.
Бажаючи виправити становище, молодий спадкоємець престолу вступив з ними у відкриту конфронтацію, приводившую іноді до збройних сутичок. Цим він не тільки не виправив становище, але й значною мірою задасть німецьке лицарство і дрібну буржуазію проти батька. Щоб відновити мир, імператор Фрідріх 2 був змушений відкрито прийняти сторону князів, а свого нерозумного сина заточити у в’язницю, де той і помер в лютому 1242 року.
Сумний фінал
Останні роки життя імператора були затьмарені суцільною низкою бід, що почалися після того, як у 1249 році він відсторонив від справ свого найближчого радника – П’єра де Вінья. Це була людина, безмежно віддана йому і не раз допомагав у вирішенні найскладніших питань. Без нього Фрідріх 2 Гогенштауфен зробив багато необдуманих вчинків. У тому ж році недруги зробили спробу отруїти його, підкупивши з цією метою особистого лікаря, і лише щаслива випадковість перешкодила здійсненню їхніх задумів.
Особливу ж драматичність події прийняли після того, як почався заколот у Сицилійському королівстві. Особисто прибувши для участі в заспокоєнні бунтівників, Фрідріх ледь не виявився бранцем і, позбувшись більшої частини війська, був змушений рятуватися втечею від своїх підданих. Але і на цьому його біди не закінчилися. Незабаром після того, як у в’язниці помер посаджений їм туди спадкоємець престолу Генріх, доля відняла у нього ще двох синів – Енцо і Річарда, один з яких був захоплений і страчений повстанцями, а інший загинув на полі битви.
Загадкова смерть
Втім, і самого Фрідріха Другого Гогенштауфену залишалося жити лічені місяці. На початку грудня 1250 року під час полювання в околицях італійського міста Торремаджоре, в якому знаходилася одна з його резиденцій, монарх несподівано відчув нестерпний біль у животі, яка незабаром посилилася настільки, що він ледве стримував крик.
Доставлений в замок, він знайшов у собі сили лише для того, щоб підписати заповіт, і кілька наступних доби пролежав без свідомості. Помер імператор 12 грудня 1250 року. Прийнято вважати, що смерть настала в результаті дизентерії, але у істориків є серйозні підстави сумніватися в цьому діагнозі і підозрювати навмисне отруєння. До речі, подібна версія була озвучена відразу після смерті імператора, а в якості винуватця називали його сина Манфреда.
Збереглися спогади сучасників, в яких ті описували зовнішність Фрідріха II Гогенштауфен, але їхні свідчення вкрай суперечливі. Якщо вірити одним, то він був низькорослим, короткозорим, лисим і при цьому мав тіло, вкрите густим рудим волоссям. Інші ж стверджують, що імператор мав приємною зовнішністю і виглядав представницьким, добре складеним чоловіком середнього зросту. Це питання, мабуть, так і залишиться відкритим, оскільки прижиттєвих зображень монарха не існує.
