14
Працями ночі виснажений,
Я ліг у тіні. Відрадний сон
Склепив очі мимоволі мені…
І знову я бачив уві сні
Грузинки образ молодої.
І дивною, сладкою тугою
Знову моя заныла груди.
Я довго силкувався зітхнути —
І прокинувся. Вже місяць
Зверху сяяла, і одна
Лише хмаринка кралася за нею,
Як за здобич свою,
Обійми жадібні розкривши.
Світ був темний і мовчазний;
Лише сріблястою бахромою
Вершини ланцюга снігової
Вдалині блищали переді мною
Так в береги плескал потік.
В знайомої саклі вогник
Той тремтів, то знову згасав:
На небесах в опівнічний час
Так гасне яскрава зірка!
Хотілося мені… але я туди
Зійти не смів. Мета одну —
Пройти в рідну країну —
Мав у душі і переміг
Страданье голоду, як міг.
І ось дорогою прямою
Пустився, боязкий і німий.
Але скоро в глибині лісової
З уваги гори втратив
І тут з дороги збиватися став.
15
Марно в сказі часом
Я рвав непевною рукою
Тернина, збентежений плющем:
Весь ліс був, вічний ліс кругом,
Страшнішого й густіше кожну годину;
І мільйоном чорних очей
Дивилася ночі темрява
Крізь гілки кожного куща…
Моя крутилася голова;
Я став залазити на дерева;
Але навіть на краю небес
Все той же був зубчастий ліс.
Тоді я впав на землю;
І в нестямі ридав,
І гриз сиру груди землі,
І сльози, сльози потекли
У неї горючею росою…
Але, вір мені, допомоги людський
Я не бажав… Я був чужий
Для них навік, як звір степовий;
І якщо б хоч хвилинний крик
Мені змінив — клянуся, старий,
Я б вирвав слабкий мій язик.
