Образ і характеристика Коровєв Фагота в романі Майстер і Маргарита Булгакова твір

У романі Булгакова «Майстер і Маргарита» багато цікавих і різнобічних персонажів. Хто з них хороший, а хто поганий, і чи є взагалі поділ на героїв і антигероїв в цьому романі?

Одним із суперечливих образів у творі виступає пан в треснутом пенсне – Коров’єв. Хто такий Коров’єв він же Фагот? Він блазень у свиті Воланда або нещасний чоловік приховує свою сутність? Він постає то блазнем, то перекладачем, колишнім регентом. Хто ж він насправді? З ним можна познайомитися вже на початку роману Булгакова, Коров’єв зустрічається Берліозу перед самою загибеллю. Він здається неприємним худим громадянином з глумливою фізіономією, жарти його іноді злі, але завжди потрапляють у ціль і грають на низинних бажання деяких героїв роману.

Коров’єв завжди і скрізь ходить разом з Бегомотом, їх так і називають нерозлучною парочкою, він навіть по-своєму піклується про кота, «їж їж Бегемот» говорить він йому в продуктовому магазині. Маргариту на балу в Сатани він втішає теж: «Треба терпіти алмазна донна, потерпіть» і допомагає їй радою після балу, коли Воланд пропонує виконати її бажання. Тут варто зауважити, що Коров’єв не позбавлений почуття співчуття і доброти.

Коров’єв член почту Воланда, він громадянин незрозумілою наружночти то з вусиками, то в казанку, спритний, верткий і іронічний. У романі він в основному жартівник і трюкач, Коров’єв допомагає Воланду замести сліди або влаштувати виставу, як наприклад в «Вар’єте». Своїми жартами та універсальністю він знаходить підхід до будь-якій людині. У зв’язку зі своїм становищем Фагот готовий Одягнути будь-яку маску, він може ламати комедію або просити випивку для правління здоров’я. Він може галантничать з дамами або дати хабар, але в кінці роману постає в образі сумному і трагичном. І не дізнатися Коров’єв в цьому похмурому лицаря летять поруч з Воландом.

Дивіться також:  Жорж Бенгальський в романі Майстер і Маргарита Булгакова твір

Адже саме в цей момент відкривається сутність чорного лицаря, як каже Воланда «лицар цей невдало пожартував про темряву і світло, і змушений був розплачуватися за свій каламбур». У цей момент ясно, що він просто «носив» свій образ блазня покарання. Наприкінці роману Коров’єв постає похмурим демоном під стать своєму панові.