Салтиков-Щедрін – Кисіль

Зварила куховарка кисіль і на стіл поставила. З’їли кисіль господа, сказали спасибі, а детушки пальчики обслинили. На славу вийшов кисіль; всім до вподоби припав усім догодив. «Ах, який солодкий кисіль!», «ах, який м’якою кисіль!», «ось так кисіль!» – тільки й слів про нього. – «Дивись, кухарка, щоб кожен день на столі кисіль був!» І самі наїлися, і гостей употчевали, а під кінець і перехожим на вулицю чашку виставили. «Поїжте, чесні господа, киселю! он він який: сам в рот лізе! Їжте більше, він це любить!» І кожен підходив, пхав у кисіль ложкою, їв і витирався.

Кисіль був до того разымчив і м’який, що ніяких незручностей не відчував від того, що його їли. Навпаки, чуючи загальні похвали, він навіть почав мріяти. Стоїть на столі так знай собі пузириться. «Стало бути, я хороший, коли господа мене люблять! Не позіхай, куховарка! підливай!»

Чи довго, чи недовго так ішов, тільки став поступово кисіль панам прискучивать. Панове проти колишнього стали освіченими; навіть з підлого звання які мало-мальськи в чини відбулися – і ті почали желеи та бламанжеи віддавати перевагу.

– Помилуйте! – каже один, – що хорошого в цьому киселі? хіба це їжа? спробуйте, який він м’якою, та слизький, та солодкої!

– Отдадимте, панове, кисіль свиням! – підхопив інший, – а самі поїдемо на теплі води гуляти! Нагуляемся вдосталь, а там, якщо вже це неодмінно потрібно, і знову додому воротимся кисіль їсти.

Що ж! свині так свині – право, киселю все одно, в якому ранзі особа його їсть. Лише б їли. Засунула свиня рило в кисіль по самі вуха і на весь скотний двір чавкотню підняла. Чавкає та похрюкує: «Покатаюся, поваляюся, панського киселя наївшись!» Ситості, підла, не знає: трохи забариться куховарка, вона вже хрюкає: «Підливав!» А якщо скажуть: «Був кисіль, та весь вийшов», – вона і по кутках, і по закутках, і під гноєм мордою вышарит та вже де-небудь та відшукає.

Дивіться також:  Салтиков-Щедрін - Різдвяна казка

Їла так їла свиня і нарешті все до краплі з’їла. А пани між тим гуляли-гуляли, та й догулялись. Догулялись і говорять один одному: «Тепер нам гуляти більше не на що; гайда додому кисіль є!»

Приїхали додому, взялися за ложки – дивляться, ан від киселя залишилися тільки засохлі поскребушки.

І тепер всі – і пани, і свині – всі в один голос кричать:

– Їли ми кисіль, а про запас не залишили! Щось на майбутнє час ситі будемо! Де ти, кисіль? ау!

Читати сюжет казки Кисіль

Зварили в родині одного разу чудовий кисіль. Всім він, без винятків, по смаку припав. Їли його і діти, і дорослі, відзначаючи смак і м’якість. Наказано було куховарці щодня до столу подавати кисіль. Їли самі, пригощали гостей і перехожих на вулиці, щоб і ті змогли насолодитися смаком. Радів і сам кисіль тому, що всім він подобається.

Минув час, кисіль став набридати господарям, мабуть вони переситилися. В моду увійшли інші страви – всякі желе. А кисіль, раптом став усім осоружний, м’якість набридла, смак став не той.

Вирішили господарі виїхати в інші краї – погуляти, а кисіль наказано було віддати свиням. Так і вчинили. Адже все одно кому є кисіль. Нехай і свині скуштують це блюдо. Раділи свині, несподіваного частування з панського столу, та продовжували плямкати. Все їм було мало, просили ще підлити. Але рано чи пізно, все має властивість закінчуватися. Все до останнього з’їли свині, навіть залишки, що відшукали по кутах.

Повернулися господарі. Невдалою стала для них поїздка в інші місця – спустили свої гроші, вирішили знову кисіль є і сидіти вдома. Сіли за стіл, але нічого вже немає. Запаси вичерпані, їсти нічого. Скарги – марні, а чим далі харчуватися – невідомо. Недозволено бути такими марнотратними, коли їжа в надлишку. Важливо і про майбутнє подумати.

Дивіться також:  Салтиков-Щедрін - Пуста розмова

Сатирик намагається дати оцінку новим хижакам, які після реформ, як свині – не можуть наситити себе.