Жив-був газетяр, і жив-був читач. Газетяр був обманщик – все обманював, а читач був легковірний – всьому вірив. Так уже здавна повелося на світі: обманщики обманюють, а легковірні вірять. Suum cuique [Кожному своє (лат.)].
Сидить газетяр у своїй барлозі і знай собі обманює так обманює. «Бережіться! – говорить, – дифтерит обивателів косить!» «Дощів, – каже, – з самого початку весни немає – того гляди, залишимося без хліба!» «Пожежі села і міста винищують!» «Добро казенне і громадське нарізно тягнуть!» А читач читає і думає, що газетяр відкриває йому очі. «Така, каже, що вже у нас свобода друкарства: куди не глянь – скрізь або дифтерит, або пожежа, або неврожай»…
Далі – більше. Зметикував газетяр, що його обмани по серцю читача припали, – почав ще пущі піддавати. «Ніякої, каже, у нас забезпеченості немає! не виходь, каже, читач, на вулицю: як раз в кутузку потрапиш!» А легковірний читач йде гоголем по вулиці і примовляє: «Ах, як вірно газетяр про нашу незабезпеченість висловився!» Мало того: іншого марновіра читача зустріне і того запитає: «А ви читали, як чудово сьогодні щодо нашої незабезпеченості газетяр продернул?» – «Як не читати! – відповість інший легковірний читач, – незрівнянно! Не можна, не можна у нас по вулицях ходити – зараз в кутузку потрапиш!»
І все свободою друкарства не нахваляться. «Не знали ми, що у нас скрізь дифтерит, – хором співають легковірні читачі, – ан он воно що!» І так їм від цієї впевненості на душі легко стало, що скажи тепер цей самий газетяр, що дифтерит був, та весь вийшов, мабуть, і газетину його перестали читати.
А газетяр цьому радий, бо для нього обман – пряма вигода. Істина-то не кожному дістається – піди, добивайся! – мабуть, за неї і десятьма копеечками з рядка не отбояришься! Чи То справа обман! Знай пиши так обманюй. П’ять копійок із рядка – цілі купи обманів з усіх боків завдадуть тобі!
І така у газетяра з читачем дружба завелася, що і їх водою не розіллєш. Що більше обманює газетяр, то більше багатіє (а брехунові чого ж іншого і потрібно!); а читач, що більше його обманюють, то більше п’ятаков газетяреві несе. І распивочно, і навинос – всяко газетяр копійку зашибает!
«Штанів не було! – кажуть про нього заздрісники, – а тепер дивіться, як козиряє! Льстеца собі найняв! оповідача з народного побуту завів! Блаженствує!»
Пробували було інші газетярі істиною його піддурити – може, мовляв, і на нашу приваду передплатник побіжить, – так куди тобі! Не хоче нічого знати читач, тільки одне, і каже:
Тьми низьких істин мені дорожче
Нас возвышающий обман…
Чи довго, чи недовго так справа йшла, але тільки знайшлися добрі люди, які пошкодували марновіра читача. Закликали обманщика-газетяра й кажуть йому: «Буде з тебе, безсоромний і невірний чоловік! Досі ти торгував обманом, а відтепер – торгуй правдою!»
Так, до речі, і читачі почали потроху отрезвляться, стали цидулки газетяреві посилати. Гуляв, мовляв, я сьогодні з дочкою по Невському, думав на Съезжей ночувати (донька навіть бутербродами, на випадок, запаслася, – говорила: «Ах, як весело!»), а замість того благополучно обидва повернулися додому… Так як же, мовляв, такий втішний факт з вашими передовицею про нашої незабезпеченості узгодити?
Натурально, газетяр, з свого боку, тільки того і чекав. Зізнатися сказати, йому й самому набридло брехати. Серце у нього давно вже схилялося до істини, та що ж поробиш, коли читач лише на обман клює! Плачеш, так обманюєш. Тепер же, коли до нього з усіх сторін з ножем до горла пристають, щоб він правду казав, – що ж, він готовий! Істина, так істина, чорт забирай! Обманом два кам’яні будинки нажив, а інші два кам’яні будинки доводиться істиною наживати!
І почав він кожен день читача істиною дошкуляти! Немає дифтериту, та й шабаш! І кутузок немає, і пожеж немає; якщо ж і вигорів Конотоп, так після пожежі він ще краще вишикувався. А урожай, завдяки новим теплим дощем, виявився такий, що й самі їли-їли, та нарешті й німцям стали під стіл кидати: подавись!
Але що все прекраснішим – друкує газетяр тільки істину, а за рядок всі п’ять копійок платить. І істина в ціні впала з тих пір, як стали нею распивочно торгувати. Виходить, що істина, що обман – все одно, гріш ціна. А газетні стовпці не тільки не стали, тому нудніше, але ще більше пожвавилися. Адже якщо ідилія повітря впритул обробляти почати – це така картина вийде, що віддай все, так і мало!
Нарешті читач остаточно отрезвился і прозрів. І перш йому непогано жилося, коли він обман за істину брав, а тепер вже й зовсім від серця відлягло. В булочну зайде – там йому кажуть: «Треба бути, з часом хліб дешевий буде!» у курятную лавку загляне – там йому кажуть: «Треба бути, з часом рябчики дарма будуть!»
– Ну, а покудова як?
– Покудова рубль двадцять копієчок за пару! Ось який, з божою допомогою, поворот!
І ось, одного разу, вийшов легковірний читач франтом на вулицю. Йде, «в надії слави і добра», і тростиною помахує: знайте, мовляв, що віднині я цілком забезпечений!
Але цього разу, як на гріх, сталося наступне:
Не встиг він кілька кроків зробити, як трапилася юридична помилка, і його посадили в кутузку.
Там він цілий день просидів не ївши. Бо хоч його й пригощали, але він подивився-подивився, та тільки мовив: «Ось вони, врожаї-то наші, які!»
Там же він схопив дифтерит.
Зрозуміло, на інший день юридична помилка пояснювалася, і його випустили на поруки (не приведи випадок, і знову знадобиться). Він повернувся додому і помер.
А газетяр-обманщик і зараз живий. Четвертий кам’яний будинок під дах підводить і з ранку до вечора думає про одне: чому йому напредки марновіра читача ловче обманювати: обманом чи правдою?
