Всесвітній потоп і політичні реалії
Кожен знайомий з біблійною легендою про гнів Бога на відкинули його заповіді людей і насланном їм потоп, вижили в якому лише сім’я праведника Ноя і врятовані на його ковчег рослини і тварини. Зараз немає ніяких сумнівів в тому, що ця легенда має шумерські коріння.
Джерела зафіксували часті паводки на рубежі XXX-XXIX ст. до н. е. Їх наявність було доведено і археологічними даними: вчені виявили відносяться до тієї епохи річкові наноси. Ситуація була настільки критичною, що багато стародавні номи прийшли в запустіння, що і дозволило згодом і жерцям і народним сказителям створити історію про загальне розорення й масової загибелі людей. Але стався із Шумером природний катаклізм цікавий не тільки як доказ відображення реальності у стародавньому епосі. Одним з його наслідків стало порушення стану рівноваги в регіоні.
По-перше, ослаблений Шумер став легкою здобиччю для семітських племен, які проникли в регіон з півдня і сходу. Їх поява на шумерських територіях спостерігалося і раніше, але передусім воно було більш мирним, а, як вже говорилося, шумери не робили особливих відмінностей між собою і иноплеменниками. Така відкритість призвела в підсумку до зникнення шумерської цивілізації і масового запозичення їх досягнень прийшлими племенами.
Очевидно, семітам вдалося закріпитися в найбільших шумерських містах-державах. Клімат після повені значно змінився, продуктів сільського господарства вже не вистачало для забезпечення життєдіяльності самостійних громад. Необхідність захищатися від вторгнень значно прискорила еволюцію форм державної влади: у найбільших номах на перші ролі висуваються лугалів, яких у російській історичній традиції часто називають “царями”.
Найбільш запеклим стало суперництво Кіша і Урука. Їх відгомони дійшли до нас у стародавньому епосі. Зокрема, лугаль Урука Гільгамеш став центральним героєм низки шумерських сказань. Йому приписувався поєдинок з якимось небезпечним демоном, пошук трави безсмертя та особиста зустріч з єдиним вижив після потопу людиною Утнапиштимом. Останнє особливо цікаво, оскільки дозволяє будувати припущення про Гільгамеша як про спадкоємця шумерських традицій державності. Ще більш цікавою ця гіпотеза стає у світлі переказів, що розповідають про перебування Гільгамеша в рабстві у лугаля Кіша по імені Ага. Однак перевірити засновані на уривках давніх переказів теорії практично неможливо.
