Під влади кривавого хаосу
У відповідь на це Харі Сінгх звернувся до уряду Індії з проханням про військову підтримку і включення підконтрольній йому території до складу своєї держави. З цього моменту релігійні заворушення переросли у збройний конфлікт Індії і Пакистану через Кашмір. Так мирне доти князівство перетворилося в посудину, з якого вирвався назовні злісний демон війни, донині пожинающий свої криваві плоди.
Індійське керівництво не змусило себе довго вмовляти і негайно вислав на допомогу махараджі солідний контингент військ, зупинили біля столиці Кашміру – міста Срінагара – подальше просування повстанців, підтримуваних частинами регулярної пакистанської армії.
У сформованій обстановці Англія зробила спробу врегулювати конфлікт, оскільки, юридично проголосивши незалежність території князівства, фактично намагалася контролювати всі сторони його життя. З ініціативи британського уряду в кінці жовтня 1947 року почалися переговори між представниками Індії і Пакистану, тривали до кінця грудня і не принесли реальних плодів. Збройні сутички тривали і в ряді місць прийняли ще більш запеклий характер. У той же час країну захлеснула хвиля мародерства, грабежів та насильства, від яких страждали всі верстви суспільства.
Спалахнула в районі Джамму і Кашмір конфлікт незабаром прийняв настільки широкі масштаби, що дав поштовх небаченим до того часу міграційним процесам. За наявними даними, лише за перші півроку з початку воєнних дій близько 7 млн мусульман, залишивши Індію, перейшли на територію Пакистану, тоді як їм назустріч рухався майже п’ятимільйонний потік індусів. Крім того, жертвами зіткнень з обох сторін стали не менше 500 тис. чоловік.
