VI
Наталія Степанівна і Ломів.
Ломов (входить, знеможений). Страшне серцебиття… Нога оніміла… в боці смикає…
Наталія Степанівна. Вибачте, ми погарячкували, Іван Васильович… Я тепер пригадую: Волові Лужки насправді ваші.
Ломов. Страшно серце б’ється… Мої Лужки… На обох очах живчики стрибають…
Наталія Степанівна. Ваші, ваші Лужки… Сідайте…
Сідають.
Ми були неправі…
Ломов. Я з принципу… Мені не дорога земля, але доріг принцип…
Наталія Степанівна. Саме принцип… Давайте поговоримо про що-небудь іншому.
Ломов. Тим більше, що у мене є докази. Бабуся моєї тітоньки віддала селянам дідуся вашого панотця…
Наталія Степанівна. Буде, буде про це… (убік). Не знаю, з чого почати… (Йому.) Скоро збираєтеся на полювання?
Ломов. За тетеревам, шановна Наталія Степанівна, думаю після жнитва почати. Ах, ви чули? Уявіть, яке в мене горе! Мій Вгадай, якого ви бажаєте знати, зашкутильгав.
Наталія Степанівна. Яка жалість! Чому ж?
Ломов. Не знаю… Повинно бути, вивихнув або інші собаки покусали… (Зітхає.) Найкраща собака, не кажучи вже про гроші! Адже я за нього Миронову 125 карбованців заплатив.
Наталія Степанівна. Переплатили, Іван Васильович!
Ломов. А по-моєму, це дуже дешево. Собака чудова.
Наталія Степанівна. Тато дав за свого Откатая 85 рублів, а адже Відкатавши куди краще вашого Угадая!
Ломов. Відкатавши краще Угадая? Що ви! (Сміється.) Відкатавши краще Угадая!
Наталія Степанівна. Звичайно, краще! Відкатавши, правда, молодий, ще не опсовел, але за ладів і за розвязи краще його немає навіть у Волчанецкого.
Ломов. Дозвольте, Наталія Степанівна, але ж ви забуваєте, що він подуздоват, а подуздоватая собака завжди непоимиста!
Наталія Степанівна. Подуздоват? У перший раз чую!
Ломов. Запевняю вас, нижня щелепа коротше верхній.
Наталія Степанівна. А ви міряли?
Ломов. Меріл. До угонки він годиться, звичайно, але якщо на-завладай, то навряд чи…
Наталія Степанівна. По-перше, наш Відкатавши породистий, густопсовый, він син Запрягаючи і Стамески, а у вашого муругопегого не доберешся до породи… Потім старий і потворний, як шкапа…
Ломов. Старий, та я за нього п’яти ваших Откатаев не візьму… Хіба можна? Вгадай — собака, а Відкатавши… навіть і сперечатися смішно… Таких, як ваш Відкатавши, у всякого выжлятника — хоч греблю гати. Четвертна — червона ціна.
Наталія Степанівна. У вас, Іване Васильовичу, сидить сьогодні якийсь біс протиріччя. То вигадали, що Лужки ваші, то Вгадай краще Откатая. Не люблю я, коли людина говорить не те, що думає. Адже ви чудово знаєте, що Відкатавши у сто разів краще вашого… цього дурного Угадая. Навіщо ж говорити навпаки?
Ломов. Я бачу, Наталія Степанівна, ви вважаєте мене за сліпого або за дурня. Та зрозумійте, що ваш Відкатавши подуздоват!
Наталія Степанівна. Неправда.
Ломов. Подуздоват!
Наталія Степанівна (кричить). Неправда!
Ломов. Що ж ви кричите, добродійко?
Наталія Степанівна. Навіщо ж ви говорите нісенітницю? Адже це обурливо! Вашого Угадая підстрелити пора, а ви порівнюєте його з Откатаем!
Ломов. Вибачте, я не можу продовжувати цієї суперечки. У мене серцебиття.
Наталія Степанівна. Я помітила: ті мисливці найбільше сперечаються, які менше за всіх розуміють.
Ломов. Пані, прошу вас, замовкніть… У мене лопається серце… (Кричить.) Замовкніть!
Наталія Степанівна. Не замовкну, поки ви не сознаетесь, що Відкатавши у сто разів краще вашого Угадая!
Ломов. У сто разів гірше! Щоб він здох, ваш Відкатавши! Віскі… очей… плече…
Наталія Степанівна. А вашому дурному Вгадаю немає потреби издыхать, бо він і без того вже дохлий!
Ломов (плаче). Замовкніть! У мене розрив серця!!
Наталія Степанівна. Не замовкну!
