Поняття мовної компетенції особливо часто зустрічається при вивченні іноземної мови. У загальному значенні під цим поняттям мається на увазі здатність продуктивно і правильно говорити чужою мовою, знання базових правил граматики і вміння правильно розуміти жести і міміку співрозмовника. Однак застосування цього поняття не обмежується лише сферою вивчення іноземної мови. Вимога наявності мовної та мовленнєвої компетенції пред’являється і до освіти дитини. Здатність взаємодіяти з однолітками і вміння правильно вести діалог відносяться до числа вимог Федерального державного освітнього стандарту.
Основні поняття
Мовна освіта має кілька складових. В першу чергу це оволодіння науковими знаннями про мову, тобто правилами і винятками з них, на базі яких функціонує мова. Це відноситься до рівня лінгвістичної компетенції. Далі для успішного оволодіння мовою потрібно скласти уявлення про його виразних засобах і навчитися користуватися різними функціональними регістрами мови, що являє собою навички мовленнєвої компетенції.
Але знання формальних структур, з яких складається мова, не означає оволодіння ним. Широко відома фраза вітчизняного лінгвіста Лева Володимировича Щерби: “Глокая куздра штеко будланула бокра”. Очевидно, що ні одне використаних у ньому слів не має сенсу, в той час як фраза цілком певним сенсом володіє. Людина, що приступив до вивчення російської мови, може вважати, що він просто ще не вивчив цих слів, і фраза Щерби щось значить.
Тому важливим елементом мовної освіти є оволодіння навичками комунікативної компетенції, тобто всіма видами і прийомами мовленнєвої діяльності, а також їх застосуванням у різних сферах життя. Комунікативна мовна компетенція являє собою не тільки здатність сприймати чужу мову. Здатність людини адекватно існуючим цілям реагувати на неї теж є дуже важливою вимогою до оволодіння мовою.
Володіння мовою і наука
У витоків теорії мовної лінгвістичної компетенції як окремої галузі знання варто американський лінгвіст Ноам Хомський. Згідно його поглядам, володіння мовою на всіх його рівнях представляє собою ідеальну граматичну науку, оскільки передбачає глибоке занурення у саму систему функціонування мови. Самі по собі правила морфології, орфографії та синтаксису марні. Їх функція проявляється тільки в тому випадку, якщо існують правила їх використання.
Сама мовна компетенція відноситься до області не лише лінгвістики, але й психології: у процесі використання мовні засоби видозмінюються під впливом мовленнєвого досвіду повсякденного спілкування. Саме це змушує мова завжди знаходиться в розвитку. З поступовим оволодінням мовою, на думку Хомського, людина здобуває особливе відчуття мови, його розуміння. Саме спілкування людей припускає, що існують компетентні співрозмовники, які не лише вибудовують фрази за існуючими зразками, але й, розуміючи механіку функціонування мови, створюють нові, відрізняючи правильні комбінації слів від неправильних. Інакше кажучи, мовна компетенція – це вміння відрізнити нормативні сегменти мови від помилкових.
Мовна середа
Людина з самого народження залучений у взаємодію з навколишнім світом. Воно починається на рівні міміки і жестів, але в міру дорослішання ускладнюється. На здатність людини спілкуватися з іншими істотний вплив робить мовна субкультура або, інакше, мовне середовище, в якій він виховується. Під цим поняттям мається на увазі не тільки послідовне засвоєння мови і його внутрішньої структури, але і з формами мовного існування людини на всіх етапах свого життя. Помилки, засвоєні дитиною як норми в ранньому дитинстві (наприклад, діалектизми, неправильна постановка наголосів та ін), дуже важко викорінити. Розвиток мовних компетенцій здійснюється не тільки в процесі соціалізації, тобто спілкування з батьками і однолітками, але і в процесі освіти.
В принципі, без володіння яким-небудь мовою ніяка освіта неможливо. Можна висунути і протилежний постулат: без отримання знань з різних галузей науки неможливе повноцінне оволодіння мовою. Велика кількість різних текстів, з якими доводиться працювати школярам і студентам, формує їх здатність згодом самим створювати тексти, що відносяться до різних областей знання. Без цього мовленнєві навички завмирають на самому примітивному рівні, а велика частина пропонованих мовою виразних засобів залишається незатребуваною.
Формування комунікативної мовної компетенції при навчанні рідної мови
Головним у процесі прилучення до мовної активності у дитячому віці є оволодіння навичками зв’язного і логічно побудованої мови. Тому педагоги рекомендують створювати ситуації, які дитина повинна відгукнутися. Дітей навчають робити прості повідомлення на задану тему, заохочують до постановки питань і дають можливість на такі ж запитання відповідати. Важливим фактором є міжособистісне спілкування, тому дітей відразу привчають до культури діалогу і дискусії.
Діти дуже швидко запам’ятовують, тому необхідно вибудовувати свою промову з ними правильно, пропонувати необхідні мовні зразки і створювати мовне середовище, що сприяє оволодінню базовими правилами мови. Комунікативна спрямованість в оволодінні мовою реалізується у створенні навичок спілкування не тільки в усній, а й у письмовій формі. У формуванні мовної компетенції учнів дуже важливо відразу ж створити уявлення про те, що одним з найголовніших джерел знань є книга. Крім отримання нової інформації про навколишній світ, дитина запам’ятовує використовуються при цьому граматичні конструкції.
Стимуляція мовленнєвої активності дитини відбувається при виконанні різних завдань у парі або групі. Така обстановка створює сприятливі умови для встановлення міжособистісних зв’язків, дозволяє дитині враховувати інтереси інших, реагувати на їхні висловлювання і тим самим долучатися до мовної культури. Не можна забувати і про творчої активності дітей. Написання творів та їх наступні прочитання дозволяє не тільки запам’ятовувати правильні мовні конструкції, але і знаходити логічний центр висловлювання, відокремлювати головне від другорядного.
Особливості вивчення іноземної мови
Хоча останнім часом уроки англійської або будь-якої іншої мови – звичайне явище не тільки в початковій школі, але і навіть в дитячих садах, передбачається, що учень достатньо володіє власною мовою, має уявлення про структуру і базових граматичних поняттях. Людина, яка вивчає іноземну мову, позбавлений одного з найважливіших компонентів для досконалого оволодіння їм – мовного середовища, тому для оволодіння англійською та іншими мовами на належному рівні необхідно використання додаткових інструментів.
Метою першого етапу розвитку мовної компетенції учнів є досягнення комунікативних цілей при складанні письмового тексту. Це можливо лише при виконанні наступних умов:
- отримання необхідних знань про мову як структурі;
- оволодіння різними стилями писемного комунікації (офіційно-діловий, публіцистичний і так далі);
- створення уявлення про цілі, які повинні бути досягнуті автором при отриманні тексту адресатом;
- наявність рефлексії, під якої розуміється розуміння самого процесу створення тексту, в ході чого доводиться долати виникаючі труднощі в умовах браку мовних засобів;
- володіння нормами поведінки, прийнятими в місці проживання адресата.
Це досягається з допомогою різних вправ, ускладнюються по мірі освоєння мови. На початкових етапах суть таких вправ може складатися в переписуванні заданого тексту з дотриманням норм графіки та орфографії, заповнення лакун тексту підходящими за змістом словами і виразами, складання найпростіших текстів (листів, привітань, розповідей про останні події), тренувань з передачі інформації про себе (ім’я, прізвище, місце проживання) співрозмовнику-іноземцю.
Європейські стандарти
Саме поняття мовної і мовленнєвої компетенції припускає наявність певного інструментарію по її оцінці. Найбільш часто використовується засобом діагностики рівня оволодіння мовою є Європейська шкала володіння іноземною мовою. Її основою є принцип послідовного розгалуження знань про мову. Інформація про рівні та вимоги до них Європейської шкали представлена в таблиці.
| Рівні володіння | Нумерація | Популярну назву | Вимоги до рівня |
| Елементарне володіння | А1 | Рівень виживання | Розуміння і вільне вживання у промови базових фраз і виразів. Вміння представитися і повідомити інформацію про себе. Участь в елементарних діалогах за умови, що співрозмовник готовий говорити повільно і виразно |
| А2 | Підпороговий рівень | Розуміння окремих стійких фраз і виразів, що відносяться до основних сфер життєдіяльності (пристрій на роботу, здійснення покупок). Уміння розповісти щось про себе, родичів або друзів | |
| Самостійне володіння | В1 | Пороговий рівень | Розуміння змісту різних повідомлень на теми, що часто виникають в побуті. Вміння комунікувати з жителями країни перебування, у разі необхідності. Здатність до викладення власних думок, опису вражень |
| В2 | Пороговий просунутий рівень | Розуміння зміст складних текстів на абстрактну тематику. Володіння достатньо високим темпом мовлення і здатність до спонтанного спілкування з носіями мови. Вміння робити повідомлення на необхідну тему, висловлювати свій погляд і відстоювати його | |
| Вільне володіння | С1 | Професійне володіння | Розуміння складних текстів, в тому числі спеціалізованої тематики. Здатність до спілкування на наукові та професійні теми. Вміння складати складні тексти конкретної тематики з використанням більшості виразних і мовних засобів |
| С2 | Володіння досконало | Здатність до розуміння будь-якого тексту. Володіння добре розвиненим розмовною навиком, розуміння найдрібніших відтінків значення того або іншого слова або фразеологізму. Вміння скласти текст зі складною структурою з залученням кількох усних та письмових джерел |
Деякі зауваження
Представлене опис рівнів мовної компетенції за Європейською шкалою повною мірою все ж не відображає реальності. Як показують дослідження, до високих стандартів часом не дотягують навіть люди, з народження володіють мовою. Рівень С2 для багатьох залишається лише ідеалом, до якого потрібно прагнути. У більшості країн для працевлаштування досить рівня В2, а якщо робота не вимагає високої кваліфікації і не передбачає постійного контакту з носіями мови – В1.
Європейські стандарти можуть бути застосовні і для визначення рівня комунікативної мовленнєвої компетенції в рідній мові. Передбачається, що після закінчення дошкільної освіти дитина повинен успішно досягти елементарного рівня володіння мовою. У початковій школі розвиток мовних компетенцій відбувається від рівня В1 до рівня В2.
Рівні компетенції з в. І. Тесленко і С. В. Латынцеву
Європейська шкала не є єдиним способом діагностики оволодіння мовою. Вітчизняні дослідники Тесленко і Латынцев запропонували свою систему оцінки рівнів здатності до використання мовних засобів. Вони пропонують виділяти чотири рівні сформованості мовної компетенції:
- Базовий. На цьому етапі учень завчає основні відомості про мову на рівні граматики та орфографії.
- Оптимально-адаптивний. Встановлюється ситуація, коли учень ще не володіє всіма способами мовного або письмового самовираження, але має достатній потенціал для їх подальшого засвоєння і здатний демонструвати отримані знання.
- Творчо-пошуковий. Людина здатна до ефективної участі у проблемних обговореннях, володіє здатністю до адаптації до існуючої інформаційної середовищі.
- Рефлексивно-оцінний. На цьому рівні учень здатний самостійно визначати, що цікавлять його проблеми і знаходити комунікативні можливості для їх вирішення.
Класифікація рівнів знань про мову з В. П. Беспалько
Наведена вище шкала у своїх основних положеннях збігається з ще однією вітчизняною системою оцінки рівня володіння мовою. Її основою є класифікація різних видів діяльності в рідній або іншому мовному середовищі. Перший рівень становить впізнавання, що відповідає базовому рівню. Учень успішно самостійно виконує різні завдання, зразки яких він отримав раніше. На алгоритмічній рівні він здатний вирішувати типові завдання, причому його стратегії по їх вирішенню відрізняються повнотою і комунікативної дієвістю. Третій етап – евристичний. Його суть полягає у здатності учня виконувати різні розумові операції як рідною, так і іноземною мовою. Мовні компетенції четвертого рівня припускають реалізацію творчого потенціалу, тобто вирішення поставленої проблеми з використанням різних мовних і виразних засобів на базі наявного життєвого досвіду і уяви.
Діагностика як спосіб навчання мови
Всі наведені вище класифікації рівнів оволодіння мовою крім чисто утилітарного використання можуть бути і способом подальшого навчання. Визначення мовної компетенції саме по собі не має практичного сенсу для учня, крім гордості і надання йому стимулу для поглиблення своїх знань. Однак, якщо проводити діагностику кожної складової комунікативного досвіду, ситуація змінюється.
Зокрема, це дозволяє своєчасно виявити труднощі, що виникають в учня у взаємодії з носіями мови, і вжити заходів щодо їх усунення. Якщо вивчення мови доцільно проводити в групах, то корекція помилок повинна носити індивідуальний характер. Будь-яка, навіть сама точна і ретельно опрацьована система оцінки рівня володіння мовою передбачає наявність абстрактного ідеалу, в той час як для повсякденного або професійного спілкування потрібні не ідеали, а конкретні методи і прийоми комунікації. Усунення труднощів у спілкуванні, оцінка змін у рівні володіння мов (не тільки позитивних, але і негативних) і індивідуальний підхід до учня є базовими вимогами гуманістичної спрямованості сучасної освіти.
