Теми і мотиви лірики Лермонтова твір
Світ лірики Лермонтова не менш складний і суперечливий, ніж пушкінський: «…усе, усе в поезії Лермонтова — і небо і земля, і рай і пекло…» (В. Р. Бєлінський). Кожен вірш вимагає пильної уваги і вивчення як саме по собі, так і в ряді інших, близьких по темі (таким чином були представлені тексти в статтях про Жуковському і Пушкіна). Своєрідність художнього світу Лермонтова дозволяє по-іншому підійти до організації матеріалу: згрупувати вірші навколо центрального мотиву всієї творчості поета — мотиву самотності. Саме почуття самотності живить трагічне світовідчуття поета: «…у них вже немає надії, вони вражають душу читача безотрадностию, безвір’ям у життя й почуття людські, при спразі життя й надлишку почуття… ніде Немає пушкінського розгулу налиру життя; але скрізь питання, які мрачат душу, леденять серце…» (В. Р. Бєлінський).
Почуття самотності лейтмотивом проходить майже через всі твори Лермонтова, обумовлює характерне для Лермонтова розчарування в романтичних ідеалах (любов, дружба, поезія, природа). Однак мотив самотності не залишається незмінним. Традиційне романтичне протиставлення сірого натовпу і стоїть над нею виключної особистості набуває з часом трагічну забарвлення: герой шукає і не знаходить шляхи до людей. Якщо у 1837 році («Смерть поета») самотність пройнятий відчуттям вищості, сприймається як спосіб протистояння світу, то в сорокові роки воно обертається іншою стороною: почуттям изгнанничества. Це пов’язано не стільки зі зміною положення поета у світі, скільки з еволюцією його внутрішнього світовідчуття, втомою від вічних мандрувань між небом і хвилями: «він просить притулку з глибокою журбою» («Листок»).
Ліричний герой Лермонтова не може злитися Світом
Дивлюсь на майбутність з острахом,
Дивлюся на минуле з тугою І, як злочинець перед стратою,
Шукаю колом душі рідний…
Загальна роз’єднаність, трагічна безвихідь самотності сприймається як закон буття.
Біля витоків лермонтовского світовідчуття лежить «Парус».
