«Смерть поета» (1857)
Простежте, як у вірші розвивається романтична ідея протистояння поета натовпі.
Яким постає поет? Виділіть у тексті характеристики; подумайте, чи можна їх віднести тільки до Пушкіну або до іншим поетам теж (порівняйте вірші «Смерть поета» і «Поет» (1838)).
Яким є образ світла у вірші? Чи може поет знайти «рідну душу» в світлі? Закономірна доля поета?
Загинув Поет! — невільник честі —
Пал, обмовлений мовив,
З свинцем у грудях і жадобою помсти,
Поникнув гордої головой1..
Не винесла душа Поета Ганьби дріб’язкових образ,
Повстав він проти думок світла Один, як раніше… і убитий!
Убитий!.. До чого тепер рыданья,
Порожніх похвал непотрібний хор І жалюгідний лепет оправданья?
Долі здійснився приговор1 Не ви ль спершу так злобно гнали Його вільний, сміливий дар І для потіхи роздмухували Трохи затаївся пожежа?
Що ж?., веселіться… він мук Останніх винести не міг:
Згас, як світоч, чудовий геній,
Зів’яв урочистий вінок.
Чи згодні б з думкою дослідника: «Тут і гіркість жалю, і як би докір Пушкіну: поет не повинен приймати закони «нікчемного світу», не повинен вступати в коло прийнятих у ньому норм поведінки і моралі» (В. С. Чистова)?
Навіщо від мирних млості і дружби простодушної Вступив він у цей світ заздрісний і задушливий Для серця вільного і полум’яних пристрастей?
Навіщо він руку дав наклепникам нікчемним,
Навіщо він повірив слів і пестощів помилковим,
Він, з юних років постигнувший людей? .
І колишній знявши вінок — вони вінець терновий,
Повитий лаврами, наділи на нього:
Але голки таємні суворо
Підмічали славне чоло:
Отруєні його останні миті
Підступним пошепки насмішкуватих невігласів,
І помер він — з марною жагою помсти,
З досадою тайною обманутих надій.
Замовкли звуки дивних пісень,
Не лунати їм знову:
Притулок співака похмурий і тісний,
І на устах його друк.
А ви, гордовиті нащадки Відомою підлістю прославлених отців,
Пятою рабскою поправшие уламки Грою щастя скривджених пологів!
Ви, жадною юрбою варті в трону,
Свободи, Генія і Слави кати!
Таитесь ви під сению закону,
Перед вами суд і правда — все мовчи!..
Але є й божий суд, наперсники розпусти!
Є грізний суд: він чекає,
Він не доступний дзвону злата,
І думки і справи він знає наперед.
Тоді даремно ви вдастеся до злословью:.
Воно вам не допоможе знову,
І ви не змиєте всією вашою чорною кров’ю
Поета праведну кров!
